законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Поняття військового злочину ґрунтується на визначенні в КК загального поняття злочину, сформульованого в ч. 1 ст. 11 КК («Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину»), і є похідним від нього. Крім того, воно має ще й низку специфічних ознак, що випливають із змісту ст. 401 КК. Цими ознаками виступають: 1) відокремлений і відносно самостійний об’єкт цих злочинів (родовий об’єкт) — встановлений законодавством України порядок несення або проходження військової служби; 2) спеціальний суб’єкт злочину — військовослужбовець, а також військовозобов’язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів; 3) так звана «військова протиправність» — визнання діяння злочинним тільки в тому разі, коли воно безпосередньо передбачене відповідною статтею розділу XIX Особливої частини КК і одночасно пов’язане з порушенням норм законодавства, що регулює порядок несення військової служби або правил співжиття у військових колективах.

Отже, диспозиції статей розділу XIX Особливої частини КК «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» мають за загальним правилом «бланкетний характер». Тому при встановленні ознак складу злочину, передбаченого тією чи іншою статтею розділу XIX КК, повинно бути обов’язковим застосування також і відповідних норм інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок несення або проходження військової служби та були порушені при вчиненні військових злочинів.

Визначення в КК поняття злочину проти військової служби обумовлено також і необхідністю відмежування цих злочинів від суміжних із ними діянь. Усі злочини проти військової служби можуть бути розподілені на дві групи:

спеціальні військові злочини, тобто такі, аналогів яких немає серед інших злочинів (наприклад самовільне залишення частини або місця служби — ст. 407; дезертирство — ст. 408),

відносно військові, які за низкою ознак мають схожість з іншими, «загальнокримінальними» злочинами (наприклад, перевищення військовою службовою особою влади або службових повноважень (ст. 424 КК) за своїми ознаками має риси суттєвої схожості із загальнокримінальним злочином у сфері службової діяльності — перевищенням влади або службових повноважень (ст. 365 КК)).

Складність розмежування військових злочинів від цих суміжних злочинів виникає при вирішенні питань кримінальної відповідальності за скоєння злочинів проти військової служби другої групи. Норми, що передбачають відповідальність за ці злочини, знаходяться у відносинах конкуренції спеціальних і загальних норм. Застосовуватися в таких випадках повинні спеціальні норми, тобто ті, що передбачають відповідальність за військові злочини.

Норми про військові злочини в деяких країнах традиційно виділяються (виділялися) як автономне (окреме) законодавство: у дореволюційній Росії — Військовий статут про покарання, у колишньому СРСР — Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, у США — Єдиний кодекс військової юстиції США, в Англії — Акт про армії, у Німеччині — Закон про військові злочини і т. ін.

На відміну від цього кримінальна відповідальність за військові злочини за законодавством України встановлена в окремому розділі (XIX) КК^[2]. Такий підхід слід визнати обґрунтованим, оскільки він дає можливість урахувати відносно вказаних злочинів як загальні положення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, сформульовані у нормах Загальної частини КК, так і особливості такої відповідальності, що відображені в статтях розділу XIX КК. Дане рішення відображає також зв’язок кримінального законодавства із загальнодержавним військовим будівництвом, його спрямованістю на забезпечення боєздатності Збройних Сил, інших військових формувань України кримінально-правовими засобами, а також можливістю застосування його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці з урахуванням особливостей статусу військовослужбовців — суб’єктів злочинів проти військової служби. З викладеного випливає принципово важливе положення, згідно з яким при застосуванні норм розділу XIX КК діють і повинні застосовуватися норми Загальної частини КК. Отже, норми КК, що встановлюють відповідальність за військові злочини, є структурним елементом (частиною) кримінального законодавства України — Кримінального кодексу, становлять з ним одне ціле і не можуть застосовуватися окремо.

Поняття військового злочину як окремого виду (різновиду) загального поняття злочину (ч. 1 ст. 11 КК) включає всі його обов’язкові ознаки: суспільну небезпечність, протиправність, винність, караність. Однак усі ці ознаки мають свою специфіку, яка обумовлена характером суспільних відносин, що складаються і функціонують у сфері несення і проходження військової служби, на які посягають указані злочини.

Суспільна небезпечність кожного злочину виявляється у завданні або створенні небезпеки завдання істотної шкоди суспільним відносинам (інтересам особи, суспільства, держави), які охороняються кримінальним законом. Але у військових злочинах за цими відносинами стоять інтереси більш високого порядку — військова безпека держави: стан боєздатності Збройних Сил, інших військових формувань, здатність виконувати завдання, що ставить перед ними держава, і в кінцевому рахунку захищеність країни від можливої воєнної агресії. Будь-який злочин проти військової служби підриває боєздатність військових підрозділів, як наслідок, завдає істотної шкоди боєздатності Збройних Сил України і врешті-решт — військовій безпеці держави. Таким чином, суспільна небезпечність злочинів проти військової служби знаходить своє вираження у завданні або у створенні загрози завдання істотної шкоди інтересам військової безпеки держави у сфері її обороноздатності і, отже, характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпечності.

Протиправність як ознака злочинів проти військової служби полягає, як уже вказувалось, у тому, що всі ці злочини передбачені лише в розділі XIX КК України. Інші злочини, які скоюють військовослужбовці (наприклад, крадіжка, зґвалтування і т. ін.), необхідно