вами не розмовляли.
— Як ви оцінюєте свій стан?
— Задовільний.
— Ви розумієте, що відбувається?
— Ну… не зовсім. Гадаю, що це сон?
— Не віриться, що за якусь мить опинились на Землі, та ще й у місцях свого народження?!
— Так. Не віриться.
— Ще які гіпотези?
— Можливі галюцинації. Це буває. Космос усе-таки. Потім минає.
— Ще?
— Можливо, психологи запланували якийсь експеримент.
— Без вашого відома?
— Так. Без мого відома. Може, це потрібно для успішного завершення польоту.
— Яку ж лінію поведінки ви обрали… гм, у своєму сні?
— Бути таким, як є.
— Усні?
— Так. Прийняти його за реальність.
— І не забувати, що це… сон?
— Ну, наскільки це можливо.
— Але ж це не та дійсність, яка б могла вам приснитись?
— То й що? Я ж той самий.
— Неминуче виникнуть протиріччя, хіба ні?
— Тоді я заспокоюватиму себе, що це — сон.
— Гаразд. Обміркуйте таку собі… божевільну ідею: ви й справді невідомо яким чином потрапили з польоту на Землю, і на Землі з дня вашого старту минуло, скажімо, півтори сотні років.
— Маю уявити обстановку?
— Для початку.
— Ну, вона десь така, як от зараз.
— Ваші дії?
— Якось би призвичаївся.
— У незнайомому психічному кліматі?
— Все живе пристосовується до обставин.
— Безумовно! Але й обставини до живого, так? А обставинами можуть бути і люди, правда ж?
— Тобто, чи люди до мене пристосуються? Я один, а їх багато. Я не бачу в цьому проблеми.
— Якими були ваші стосунки з іншими до останнього старту? На Землі?
— Звичайними. На роботі — робочими. А в повсякденності… Суто утилітарні. Купити щось, відпочити, забезпечити себе необхідним… Навіть важко сказати. Я мав достатню платню і ніяких проблем у мене не виникало. Гроші — це, знаєте, своєрідне забезпечення функції комунікації, відповідний суспільний статус, чи що.
— Добре. І, скажімо, коли основи суспільства, в яке ви, припустимо, потрапили зараз, не змінилися, ви б не мали з ним конфліктних ситуацій?
— Думаю, ні.
— Якби була забезпечена функція комунікації?
— Певно.
— А щоб забезпечити її, треба працювати?
— Авжеж. Дарма грошей не платять.
— А коли б для вас не знайшли роботи? Тобто, ви розумієте, що я маю на увазі: техніка пішла вперед і таке інше, постійна увага оточення до вашої особи тощо…
— Я б міг і не працювати. У мене були солідні вклади, страховий поліс. Нащадків я не мав. А в нашій державі такі речі не пропадають і за тисячу років. До кінця б вистачило прожити безбідно. Певне, раз техніка пішла вперед, ціни не такі вже й високі?
— Помірні. Добре, що у вас збереглося почуття гумору. Отже, проблем не бачите?
— Ні. Не бачу.
— Навіть якби демократія змінилася б фашистською диктатурою?
— Я б дожив якось своє. Тобто, я гадаю, мороки зі мною, одним таким, що випав з часу, не було б.
— Гаразд. Скажіть відверто: по-вашому, оця наша розмова — плід сонної фантазії, галюцинації чи експерименту?
— При всій повазі до майбутньої цивілізації і балонні хоч краєчком ока поглянути на неї я б волів сидіти, точніше, лежати в кріслі «Глорії», ще краще — в боксі відпочинку, летіти своїм курсом і бачити прекрасні сни. Згодьтеся, що наша дійсність краща за будь-які утопічні фантазії!
— Згоден. Тим більше, майбутнє в таких конкретних реаліях і не може вам снитися. Вам. Для нас це реальність.
— Я згоден. Тепер я з вами згоден.
— Добре, що ми з вами знаходимо спільну мову. Коли ви й далі згоджуватиметесь, гадаю, не виникне ніяких непорозумінь. І найкраще, коли те, що я вам зараз скажу, сприймете спокійно. Як реальність. Для вас краще.
— Я завжди був певен, що моя країна бажає своїм громадянам тільки добра.
— От-от. Це основа основ, яку нездатні похитнути віки. Надто громадянам, які ради блага її щомиті йшли на ризик!..
— Я — весь увага.
— Можливо, те, що я скажу, завдасть вам болю. Та й як же інакше… Всі ми люди… Сподіваюсь, ви зустрінете звістку з мужністю, достойною астронавта. Вам її досі не бракувало!
— Дякую.
— Я сам схвильований… Для нас усіх це велика несподіванка, де здивування, радість і тривога поруч… Так! Медикобіологічні дані показали, що ви — цілком здорова фізично, розумово і морально людина!..
— Дякую.
— …позбавлена галюцинацій, зовнішніх впливів і таке інше. Техніко-соціальні аналізи — розшифровка оцієї нашої розмови, дослідження «Глорії», показали, що ви справді астронавт першого класу Адам Сезар, громадянин N.
— Дякую! Я справді схвильований.
— Отож усе, що перед вами, — дійсність, конкретна реальність, така ж, як і, приміром, переді мною.
— Це вже значно легше.
— Єдиний нюанс: сьогодні — двадцяте червня дві тисячі сто чотирнадцятого року.
— Це не така вже й велика трагедія. Навпаки. Я радий, що моя країна досягла ще більшого благополуччя.
— І країна також рада, що Адам Сезар, пропавши безвісти більше ста років тому, повернувся в її обійми.
— Єдиний нюанс: мені здалося, що те століття я подолав за якісь миті.
— Нюанс, справді, делікатний: зараз над цією проблемою б’ються математики, космологи-теоретики, словом, не в моїй компетенції це пояснювати. Але в «Грамоні», так-так, у нашому славному «Грамоні», вам усе розтлумачать. Я ж, як заступник голови окружного відділення координації суспільної рівноваги, вітаю вас з поверненням від імені ваших земляків. Ми пишаємося вами!