- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (8) »
Котировкою Снарка лякали як слід,
Шармом вабили усмішки й мила.
А тоді Боброріз хитрий вигадав план, Як ударити Снаркові в спину, І подавсь сам-один на «пропав або пан» У безлюдну й похмуру тіснину.
Та такий самий план спав на думку й Бобру, Котрий рушив в ту ж саму місцину, І мовчав кожен з них про неприязнь стару, Хоч і скорчив презирливу міну.
Кожен думав, що думає лиш про одне – Лиш про Снарка і мить перемоги, І уперто не хтів помічать головне – Що не сам він посеред дороги.
А тіснина була все тісніш і тісніш, Вогкий присмерк ставав все темнішим, Й ось уже (не з добра, а від нервів скоріш) Йдуть пліч-о-пліч вони маршем пішим.
Раптом небо розсік моторошливий крик, Стало ясно, що смерть ходить близько, То ж Бобер неспроста збліднув аж до хвоста, Й Боброріз теж відчув себе гризько.
Він згадав про дитинство (що з наших сердець, Як не шкода, вже стерлось потрошку), Бо цей звук був бридкий, мов шкільний олівець, Котрий дряпає грифельну дошку.
«Та це ж голос Тьох-Гроха! – гукнув Боброріз І гордючно додав зайву фразу: Як сказав би наш шеф на подібний сюрприз, Я промовив це першого разу!
Так, це трелі Грох-Тьоха! Рахуй-но у такт І побачиш: я мовив це двічі! Так, це пісня Тьох-Гроха! Доведено факт, Щойно я проказав його тричі!»
І Бобер рахував добросовісно в такт Аж до третього майже повтору, Та на третім повторі замало інфаркт Не звалив цю маленьку потвору.
Він збагнув, що пропали старання й труди І дійшло в підрахунках до збою, А тепер, хоч ти плач, ні туди, ні сюди – Мізки знов треба мучить лічбою!
«Два додати один – чи ж можливий цей чин?» – І поринув Бобер у задуму, Пригадавши роки, коли міг залюбки Найстрашнішу обчислити суму.
І прорік Боброріз: «Так, можливий цей чин! Необхідний цей чин! То ж до діла! Ми цей вчинимо чин! – і Бобру кинув він: А ну швидко – паперу й чорнила!»
Із портфеля Бобер вийняв ручки, й папір, І чорнило в достатнім запасі (Чужернацькі створіння вилазили з нір Й споглядали, здивовані й ласі).
Їх не бачив Бійник – так в обчислення вник, Він писав в дві руки і дві ручки, Даючи повсякчас без премудрих прикрас Коментар для Бобра-недоучки:
«Візьмем три за основу, бо ця множина Ідеально зручна для початку, Додамо сім-плюс-десять і множимо на Десятьсот без восьми по порядку.
Потім суму розділимо на дев’ятсот Дев’яносто і два. Й остаточно Віднімаєм сімнадцять, і на тобі от – Результат вигляда майже точно! [14]
У премудрість методи тебе я ввести Міг би легко, але за умови, Якби в мене був час або ж мізки мав ти. Отже, змінимо тему розмови:
Враз відкрилось мені, що раніш в таїні Ждало шансу, як з моря погоди, Тож без зайвих доплат я тобі реферат Прочитаю про вибрик природи».
І в найгіршій з манер він погнав і попер, Геть забувши канони бонтону Й занедбавши закон, що мовчатиме дон, Якщо дон не представлений дону.
«За характером птиця паскудна Грох-Тьох, Істерично-дурної породи, Її одяг у ступор вганяв багатьох – На сто літ він попереду моди.
Ще Тьох-Грох не прощає ні зла, ні добра, Хабарі його бісять до бійки, Він фанат доброчинства й пожертви збира, Але сам не дає ні копійки.
Як зварити його – найсмачніший це птах, Так що пальці оближуть всі гості, Зберігають Грох-Тьоха в криштальних судках Або в банках слонової кості.
Кип’яти його в тирсі, додай клей і сіль, Щоб розм’як він – лини хлороформу, Та при цім не забудь надзавдання й надціль – Зберегти симетричною форму!»
Боброріз викладав би ще цілу добу, Та була б це занадта напруга, Й, просльозившись, признавсь він, що навіть в гробу У Бобрі буде бачити друга!
А Бобер зачаровано в щасті застиг І шептав, що з цих мудрих уроків Він за десять хвилин вивчив більше, ніж з книг Міг би взнати за сорок сім років.
І в обнімку вони повернулись з війни, В Капітана скотилась сльозина: «Варта всіх наших мук, небезпек і розлук Ця зворушливодушна картина!»
Боброріз і Бобер подружились навік, І відтоді завжди і повсюди По життю йшли пліч-о-пліч гризун й чоловік, Тільки разом їх бачили люди.
А як сварки траплялись (а знаємо ми, Що спалахують сварки моментом), Виринав про Тьох-Гроха злий спогад з пітьми І скріпляв їхню дружбу цементом.
І наперсток, і ніжність пустили у хід, В хід пустили надію і вила, Котировкою Снарка лякали як слід, Шармом вабили усмішки й мила.
Борзописець, вморившись строчити закон Про злочинність Бобрових мережок, Задрімав, – і явився сам Снарк в його сон По котрійсь з сномереживних стежок.
І зал Суду тінистий явився у сні, Де пан Снарк, ветеран арбітражу, В адвокатській перуці вів захист Свині В карній справі «Утеча із сажу».
Усі свідки підтвердили (тричі) той факт, Що порожнім був саж в час контролю, А Суддя підзаконний зачитував Акт У тональностях фа- й сі-бемолю.
Правда, Акт звинувачення він пропустив, Й Адвокат, він же Снарк, став до слова, Три години тривав про Свиню наратив, Хоч ніхто й не збагнув, про що мова.
Із Присяжних вже кожен склав думку свою (Ще задовго до старту процесу), Всі вони ґелґотіли, мов галки в гаю, Думка ж іншого – без інтересу.
«Суд...» – почав був Суддя, Снарк гарикнув: «Бридня! Застаріли всі ваші закони! Друзі! Як не крути, в справі цій помогти Можуть лиш феодальні канони!
Що стосується Зради, то, схоже, Свиня Була в змові, але підсвідомо, Ну, а пункт про Банкрутство – теж повна дурня, Хто в боргу, а хто ні – невідомо!
З фактом Втечі я згоден (і це вже прогрес!), Але, певен, вину треба зняти. Це стосується прямо витрат на процес, Пошук алібі – зайві витрати!
А тепер мій Підзахисний в ваших руках!» – Й Адвокат, опустившись у крісло, Став чекать, щоб Cуддя на гербових листках Резюме склав дохідливо й стисло.
Та Суддя в резюме – і ні бе, і ні ме, Й Снарк зробив цю роботу по ходу. Він старався, бігме, тож ввійшло в резюме Й те, що свідки не свідчили зроду.
Як Вердикт зачитати настав вищий час, Заявили Присяжні відмову: «Чудернацьке там слово, незнане для нас, Хай пан Снарк виручає нас знову!»
І Вердикт виніс Снарк,
А тоді Боброріз хитрий вигадав план, Як ударити Снаркові в спину, І подавсь сам-один на «пропав або пан» У безлюдну й похмуру тіснину.
Та такий самий план спав на думку й Бобру, Котрий рушив в ту ж саму місцину, І мовчав кожен з них про неприязнь стару, Хоч і скорчив презирливу міну.
Кожен думав, що думає лиш про одне – Лиш про Снарка і мить перемоги, І уперто не хтів помічать головне – Що не сам він посеред дороги.
А тіснина була все тісніш і тісніш, Вогкий присмерк ставав все темнішим, Й ось уже (не з добра, а від нервів скоріш) Йдуть пліч-о-пліч вони маршем пішим.
Раптом небо розсік моторошливий крик, Стало ясно, що смерть ходить близько, То ж Бобер неспроста збліднув аж до хвоста, Й Боброріз теж відчув себе гризько.
Він згадав про дитинство (що з наших сердець, Як не шкода, вже стерлось потрошку), Бо цей звук був бридкий, мов шкільний олівець, Котрий дряпає грифельну дошку.
«Та це ж голос Тьох-Гроха! – гукнув Боброріз І гордючно додав зайву фразу: Як сказав би наш шеф на подібний сюрприз, Я промовив це першого разу!
Так, це трелі Грох-Тьоха! Рахуй-но у такт І побачиш: я мовив це двічі! Так, це пісня Тьох-Гроха! Доведено факт, Щойно я проказав його тричі!»
І Бобер рахував добросовісно в такт Аж до третього майже повтору, Та на третім повторі замало інфаркт Не звалив цю маленьку потвору.
Він збагнув, що пропали старання й труди І дійшло в підрахунках до збою, А тепер, хоч ти плач, ні туди, ні сюди – Мізки знов треба мучить лічбою!
«Два додати один – чи ж можливий цей чин?» – І поринув Бобер у задуму, Пригадавши роки, коли міг залюбки Найстрашнішу обчислити суму.
І прорік Боброріз: «Так, можливий цей чин! Необхідний цей чин! То ж до діла! Ми цей вчинимо чин! – і Бобру кинув він: А ну швидко – паперу й чорнила!»
Із портфеля Бобер вийняв ручки, й папір, І чорнило в достатнім запасі (Чужернацькі створіння вилазили з нір Й споглядали, здивовані й ласі).
Їх не бачив Бійник – так в обчислення вник, Він писав в дві руки і дві ручки, Даючи повсякчас без премудрих прикрас Коментар для Бобра-недоучки:
«Візьмем три за основу, бо ця множина Ідеально зручна для початку, Додамо сім-плюс-десять і множимо на Десятьсот без восьми по порядку.
Потім суму розділимо на дев’ятсот Дев’яносто і два. Й остаточно Віднімаєм сімнадцять, і на тобі от – Результат вигляда майже точно! [14]
У премудрість методи тебе я ввести Міг би легко, але за умови, Якби в мене був час або ж мізки мав ти. Отже, змінимо тему розмови:
Враз відкрилось мені, що раніш в таїні Ждало шансу, як з моря погоди, Тож без зайвих доплат я тобі реферат Прочитаю про вибрик природи».
І в найгіршій з манер він погнав і попер, Геть забувши канони бонтону Й занедбавши закон, що мовчатиме дон, Якщо дон не представлений дону.
«За характером птиця паскудна Грох-Тьох, Істерично-дурної породи, Її одяг у ступор вганяв багатьох – На сто літ він попереду моди.
Ще Тьох-Грох не прощає ні зла, ні добра, Хабарі його бісять до бійки, Він фанат доброчинства й пожертви збира, Але сам не дає ні копійки.
Як зварити його – найсмачніший це птах, Так що пальці оближуть всі гості, Зберігають Грох-Тьоха в криштальних судках Або в банках слонової кості.
Кип’яти його в тирсі, додай клей і сіль, Щоб розм’як він – лини хлороформу, Та при цім не забудь надзавдання й надціль – Зберегти симетричною форму!»
Боброріз викладав би ще цілу добу, Та була б це занадта напруга, Й, просльозившись, признавсь він, що навіть в гробу У Бобрі буде бачити друга!
А Бобер зачаровано в щасті застиг І шептав, що з цих мудрих уроків Він за десять хвилин вивчив більше, ніж з книг Міг би взнати за сорок сім років.
І в обнімку вони повернулись з війни, В Капітана скотилась сльозина: «Варта всіх наших мук, небезпек і розлук Ця зворушливодушна картина!»
Боброріз і Бобер подружились навік, І відтоді завжди і повсюди По життю йшли пліч-о-пліч гризун й чоловік, Тільки разом їх бачили люди.
А як сварки траплялись (а знаємо ми, Що спалахують сварки моментом), Виринав про Тьох-Гроха злий спогад з пітьми І скріпляв їхню дружбу цементом.
Сказ шостий
Сон БорзописцяІ наперсток, і ніжність пустили у хід, В хід пустили надію і вила, Котировкою Снарка лякали як слід, Шармом вабили усмішки й мила.
Борзописець, вморившись строчити закон Про злочинність Бобрових мережок, Задрімав, – і явився сам Снарк в його сон По котрійсь з сномереживних стежок.
І зал Суду тінистий явився у сні, Де пан Снарк, ветеран арбітражу, В адвокатській перуці вів захист Свині В карній справі «Утеча із сажу».
Усі свідки підтвердили (тричі) той факт, Що порожнім був саж в час контролю, А Суддя підзаконний зачитував Акт У тональностях фа- й сі-бемолю.
Правда, Акт звинувачення він пропустив, Й Адвокат, він же Снарк, став до слова, Три години тривав про Свиню наратив, Хоч ніхто й не збагнув, про що мова.
Із Присяжних вже кожен склав думку свою (Ще задовго до старту процесу), Всі вони ґелґотіли, мов галки в гаю, Думка ж іншого – без інтересу.
«Суд...» – почав був Суддя, Снарк гарикнув: «Бридня! Застаріли всі ваші закони! Друзі! Як не крути, в справі цій помогти Можуть лиш феодальні канони!
Що стосується Зради, то, схоже, Свиня Була в змові, але підсвідомо, Ну, а пункт про Банкрутство – теж повна дурня, Хто в боргу, а хто ні – невідомо!
З фактом Втечі я згоден (і це вже прогрес!), Але, певен, вину треба зняти. Це стосується прямо витрат на процес, Пошук алібі – зайві витрати!
А тепер мій Підзахисний в ваших руках!» – Й Адвокат, опустившись у крісло, Став чекать, щоб Cуддя на гербових листках Резюме склав дохідливо й стисло.
Та Суддя в резюме – і ні бе, і ні ме, Й Снарк зробив цю роботу по ходу. Він старався, бігме, тож ввійшло в резюме Й те, що свідки не свідчили зроду.
Як Вердикт зачитати настав вищий час, Заявили Присяжні відмову: «Чудернацьке там слово, незнане для нас, Хай пан Снарк виручає нас знову!»
І Вердикт виніс Снарк,
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (8) »