ШМІДТ Петро Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Морський, політичний діяч.

З дворянської родини. Батько, Шмідт П., – старший морський начальник Бердянська; дядько,

Шмідт В., – флагман Балтійського флоту, сенатор.

Народився 5 (17) лютого 1867 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Розстріляний 6 (19) березня 1906 р. на о-ві Березань поблизу м. Очакова Одеського повіту

Херсонської губернії Російської імперії (нині – Миколаївська область України). Похований на

місці страти. Перепохований в Севастополі (1917).

Закінчив Бердянську гімназію (1880), Петербурзьке морське училище (1886).

Служив мічманом 8-го Балтійського флотського екіпажу (1886-1889), чиновником таганрозького

Азово-Чорноморського банку (1889-1892), офіцером Балтійського флоту (1892-1894),

Тихоокеанської ескадри (1894-1898), ревізором Добровільного флоту і Російського товариства

пароплавства та торгівлі (1898-1901), старшим помічником капітана і капітаном пароплава

«Діана» (1901-1904), старшим офіцером вугільного транспорту «Іртиш» (1904-1905), командиром

міноносця N253 Чорноморського флоту (1905).

Учасник Північної експедиції на криголамі «Єрмак» (1899).

Учасник першої російської революції (1905-1907).

Організатор Севастопольської «Спілки офіцерів – друзів народу» (1905).

Один з фундаторів «Одеського товариства взаємодопомоги моряків торгівельного флоту» (1905).

Кавалер італійської медалі за врятування команди італійського судна.

Наш земляк захоплювався живописом і музикою: грав на скрипці, віолончелі, роялі, гітарі.

Доступними засобами боровся з царським режимом. За участь в одній з політичних демонстрацій

заарештований та ізольований на броненосці «Три святителі» (1905).

Лейтенантові Ш. присвятили сторінки в книгах син Є. Шмідт «Червоний адмірал», письменники

К. Паустовський і А. Виноградова «Чорне море» і «Розстріляна мрія», В. Шерстобітов

«Легендарний лейтенант флоту П. Шмідт» і «Командую флотом. Шмідт».

В містах Очаків і Бердянськ, в середній школі №49 м. Севастополя функціонують музеї Ш.; в

Бердянську йому відкрито пам’ятник, а на місці розстрілу встановлена бетонна стела у вигляді

вітрила (1972).

Пам’яті Ш. був присвячений цикл акцій, що відбулися в Одесі й Очакові під егідою Асоціації

підводників ім. О. Маринеску і музею К. Г. Паустовського.

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – З. Різенберг, С. Макаров, Є. Тілло та ін.

***

ТАК ЖИВУ

, з життєвого кредо П. Шмідта

Я маю жити так, щоб мені не соромно було розповісти про кожну хвилину мого життя, щоб я ні за

одну хвилину свого життя не почервонів.

І я так живу.

ВІЛЬНИЙ МАТРОС-ГРОМАДЯНИН, з офіцерського кредо П. Шмідта

Мордошльопам у мене місця немає! Я від них пішов з військової служби. Тут тільки вільний

матрос-громадянин, який суворо підпорядковується своїм обов’язкам під час служби.

НЕ ПОСТУПАТИСЯ, з політичного кредо П. Шмідта

Не поступитися жодною п’яддю завойованих людських прав.

НЕ ДОПУСКАТИ СЛАБКОСТІ, з листа П. Шмідта Є. Шмідту в 1903 р.

Дуже велика робота має бути закінчена, і тільки тоді я можу просити відпустити мене. Треба,

синочку, дивитися на речі по-чоловічому і не допускати в душі слабкості. Якщо пароплав під моїм

командуванням зазнав такої жорстокої аварії, то мій обов’язок не уникати …роботи для наведення

ладу.

Я хочу, щоб «Діана» після нещасть і лагодження була ліпшою і міцнішою, ніж раніше. Якщо я не

буду більше на ній плавати, то нехай вона плаває ще довго і благополучно без мене цілковито

справна. Скінчу все, тоді відпочину вдома з чистою совістю, а не як утікач-ледар.

ВІДДАТИ ВСЬОГО СЕБЕ, з щоденника П. Шмідта

Вона (повія, на якій Ш. одружиться і з якою згодом розлучиться – авт.) була моїх років. Шкода

мені її стало нестерпно. І я вирішив врятувати. Пішов до банку, у мене там було 12 тисяч, узяв ці

гроші і – всі віддав їй. Наступного дня, побачивши, як багато в ній душевної грубості, я зрозумів, що віддати тут потрібно не лише гроші, а всього себе.

Аби витягти її з трясовини, вирішив одружуватися. Думав, що, створивши їй обстановку, в якій

вона замість людської грубості знайде лише увагу і пошану, і витягну з ями.

ШЛЯХОМ РОЗЧАРУВАННЯ, з листа П. Шмідта Є. Тілло

Проклинаю своїх товаришів, часом просто ненавиджу їх. Я кляну долю, яка жбурнула мене в

середовище, де я не можу влаштувати своє життя як хочу, і грубію.

Нарешті, я боюся за самого себе. Мені здається, що таке суспільство дуже швидко веде мене

шляхом розчарування. На інших, можливо, це не впливало б так сильно, але я до хвороби

вразливий.

ЗАЛИШИТИ БУНТІВНИКІВ Я НЕ МІГ, з листа П. Шмідта З. Різенберг від 26 грудня 1905 р.

І ось того ж дня прийшли матроси флоту з рішенням, що вони обрали мене своїм ватажком. Я

змучився в зусиллях довести їм невчасність такого, не пов’язаного з усією Росією, матроського

повстання, але вони, мов стихія, мов юрба, не могли уже відступити, бо багато лиха вже накоїли

під впливом соціал-демократів, що безглуздо підняли їх на передчасний, неорганізований страйк.

Залишити цих нещасливих матросів я не міг, і я погодився керувати ними тільки в тому разі, якщо

вони відкинуть усі вимоги, крім Установчих Зборів.

ВАШИМ МІНІСТРАМ НЕ ПІДКОРЯЄМОСЯ, з телеграми П. Шмідта Миколі II 14 листопада

1905 р.

Славний Чорноморський флот, свято зберігаючи вірність своєму народові, вимагає від вас,

государю, негайного скликання Установчих зборів і більше не підкоряється вашим міністрам.

Командувач флотом П. Шмідт.

НА МЕЖІ ЕПОХ, з останнього слова П. Шмідта на суді

Я знаю, що стовп, біля якого я стану прийняти смерть, буде поставлений на межі двох різних

історичних епох нашої Батьківщини... Позаду за спиною у мене залишаться народні страждання і

потрясіння важких