КРАЇНА ЗІТХНЕ ВІЛЬНО, передсмертні слова П. Шмідта
Незабаром молода, сильна і щаслива Росія зітхне вільно і забуде всіх нас, що віддали їй свої
життя.
ДУРНИХ НЕМА, з енциклопедії «Російські німці»
Засуджував соціал-демократів за недостатню увагу до вимог селян, а соціалістів-революціонерів –
за терористичні дії. Висловлювався на підтримку Засновницьких зборів, вибраних шляхом
загального подання голосів.
У Севастополі на мітингу, присвяченому виданню Маніфесту 17 жовтня 1905 р., виголосив
промову, в якій вимагав свободи політичним в’язням.
У числі 28 депутатів вибраний для ведення переговорів з властями про звільнення заарештованих і
відміну військового положення в місті.
...Після початку Севастопольського озброєного повстання ... об’їжджаючи на міноносці «Лютий»
ескадру, намагався привернути на свій бік інші кораблі, проте успіху не мав. Відхилив ультиматум
властей про здачу.
...Імператор Микола П повелів «виділити справу Ш. з інших справ і закінчити її якнайшвидше».
Припущення про можливу душевну хворобу Ш. імператор рішуче відкинув.
РІДНІ ВІДРЕКЛИСЯ, з нарису С. Смолянникова «Бунтівний «командувач флотом»: забуті
сторінки біографії»
Стрижнем світогляду молодого мічмана Шмідта, його «філософською релігією» була боротьба за
щастя всього народу (невіддільна від величезної особистої амбітності). Але його, як прийнято
зараз говорити, «соціальне оточення» зовсім не потребувало боротьби за свої права! Шмідту
залишилася єдина можливість – спробувати принести щастя бодай одній людині.
...І він таки потрапив до іншого світу – петербурзьких повій. Виконавцем ролі «врятованої вівці», що заблукала, стала «Домінік» (Домінікія Гаврилівна Павлова), «мадемуазель легкої поведінки»...
Цим своїм «неординарним» (м’яко кажучи) вчинком Шмідт кинув виклик і суспільству, і корпусу
морських офіцерів, і всій рідні. Зрозуміло, що про подальшу кар’єру не могло бути й мови.
Колишні друзі-офіцери викреслили його з свого життя, батько і дядько – прокляли, а сестри –
просто нічого не змогли (чи не захотіли) зробити.
І знову Шмідт залишився наодинці з собою і своїми ідеями. У такому стані він перебував до літа
1889 р., коли був звільнений у відставку через хворобу. Хворобою був нервовий зрив. Це
сприймалося як кінець. Ще б – життя пройшло безслідно для історії.
...Після севастопольських подій дядько Шмідта, повний адмірал, немов зійшов у небуття ще до
кінця життя. Він ніколи не з’являвся на людях, навіть в свята не відвідуючи Морські збори. ...Брат
змінив прізвище на Шмітт. Сестри, вийшовши заміж, поміняли прізвища раніше і до відомих
подій лютого 1917-го не афішували свою спорідненість з «бунтівним лейтенантом».
Законна дружина після страти Шмідта відмовилася від його імені, а син так і не повернувся до
розпусної матері. Здавалося, лише цивільна дружина Зінаїда Іванівна Різберг зберегла в серці
пам’ять про «поштового романтика».
ЗАСЬ ТРИВІАЛЬНОМУ РАЦІОНАЛІЗМОВІ, з розвідки В. Піскового «Честь мав»
Протягом кількох десятиліть ідеологічні жерці ретельно ліпили з нього образ полум’яного героя-
революціонера, переконаного поборника комуністичних ідеалів. А як же інакше? Якщо
адміральський син, учень елітного Морського кадетського корпусу під час канікул улаштовується
чорноробом у ливарний цех бердянського заводу Джона Грієвза – то не інакше, як за завданням
революційного гуртка...
Зате тепер новоявлені дослідники закликають «поглянути на «червоного адмірала» об’єктивно, без
політичних пристрастей». Проте в результаті риси історичного портрета з їхньої подачі набувають
іншої крайності: авантюрист-романтик з ознаками розпаду особистості, який заплутався і має
схильність до необдуманих вчинків. Далі – більше: «обережний і раціоналістичний шизофренік»,
котрий «полюбляв і вмів придурюватися для власного задоволення», «чудовий демагог в
інтелігентському стилі, геть безсовісний і безчесний». І зміст його життя, виявляється, зводиться
лише до задоволення амбіцій, непогамовної жаги прославитися, «упіймати найголовнішу свою
рибу в каламутному потоці безглуздого бунту».
…До нього на квартиру прибула делегація матросів із проханням очолити повстання. Спочатку
Петро Шмідт відмовив, переконуючи бунтівників у непідготовленості й передчасності їхнього
задуму. На жаль, його докази не подіяли.
Чудово усвідомлюючи, що заколот приречений, Шмідт як шляхетна й порядна людина вважав для
себе неможливим залишити в біді людей, що довірилися йому.
Цей учинок найпростіше назвати нерозсудливістю авантюриста, який пішов на неминучу
загибель. Легкодуха сірість взагалі воліє оцінювати те, що відбувається, з позицій тривіального
раціоналізму.
…Свою долю, визначену царським судом, Петро Шмідт прийняв, як і личить шляхетній людині, –
гідно, не вимолюючи пощади. Навпаки, всю провину за повстання він узяв на себе, чим урятував
від смерті вісьмох матросів.
ПАМ’ЯТНИК ЗАНЕДБАНИЙ І РУЙНУЄТЬСЯ, з нотаток І. Гержика «Березань. Острів
лейтенанта Шмідта»
Перекусивши нашвидкуруч, вирушив на екскурсію. Острів виявився рівним, де-не-де покритим
горбами, з обривистими берегами, а його рослинний і тваринний світ різноманітним.
У південній, найвищій частині, встановлено пам’ятник-обеліск лейтенантові Петру Шмідту.
Я побачив, що пам’ятник занедбаний і руйнується. Поряд із ним, на землі, гніздяться великі
баклани. У гніздах – пташенята. Щоб не турбувати птахів даремно, я швидко пішов, лякаючи
зелених ящірок, які шмигали під ногами.
РОЗСТРІЛЬНИЙ ПРИНЦИП ДОМІНО, бувальщина
Удосвіта 6 березня 1906 р. пролунали гвинтівочні залпи на острові Березань. Це виконали вирок
над лейтенантом Петром Шмідтом, кондуктором Сергієм Частником, комендором Миколою
Антоненком і машиністом Олександром