- 1
- 2
МІЗЕС фон Людвіг
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: австро-американський.
Економіст, філософ, політолог.
З родини службовця. Батько, Мізес А., – інженер-шляховик; брат, Мізес фон Р., – математик,
механік.
Народився 29 вересня 1881 р. в м. Лемберзі Австро-Угорської імперії (нині – м. Львів,
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 10 жовтня 1973 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на одному з місцевих цвинтарів.
Закінчив один з Віденських ліцеїв і гімназію (1892-1900), факультет політичних наук и
правознавства Віденського університету (1900-1906).
Працював чиновником Віденської торгової палати (1909-1913; 1918), викладачем Віденського
університету (1913-1934), Вищого інтернаціонального інституту Женевського університету (1934-
1940), експертом Національної виробничої асоціації (1943-1954), викладачем Нью-Йоркського
університету (1945-1968).
Засновник Австрійського інституту досліджень економічних циклів (1926), товариства «Монт-
Пелерін» (1947).
Друкувався в газеті «Нью-Йорк таймс».
Як вчений дебютував книгою. «Die Entwicklung des gutsherrlichen bauerlichen Verhaltnisses in
Galizien 1772-1842» (1902).
Потім настала черга наступних доробків: «Theorie des Geldes und der Umlaufsmittel» (1912),
«Nation, Staat und Wirlschafl» (1919), «Die Wirtschaftsrechnung im sozialistischen Gemeinwese»
(1920), «Die Gemeinwirtschaft: Untersuchungen uber den Sozialismus» (1922),»Liberalismus» (1927),
«Kritik des Interventionismus» (1929), «Grundprobleme der Nationalokonomie» (1933),
«Nationalokonomie: Theorie des Handelns und Wirtschaftens» (1940), «Notes and Recollections»
(1978), «Omnipotent Government: The Rise of the Total State and Total War» (1969), «Bureaucracy»
(1944), «Planning for Freedom, and Sixten Other Essays and Adresses» (1980).
Наш земляк заслужено вважається одним з «батьків» світової ліберальної економіки.
Спеціалізувався на дослідженні класичних мікроекономічних проблем у сполученні з переконаним
відстоюванням принципів вільної ринкової економіки.
Прихильник необмеженої свободи конкуренції, відкидав будь-які спроби державного втручання в
економіку, вважаючи, що воно порушує природний процес економічного розвитку.
М. також автор робіт у сфері економічних циклів, грошового обігу, теорії пізнання, людської
поведінки.
Через вороже ставлення низки колег не одержав місця в Кільському університеті (1925). Власне,
під політичним тиском вчений згодом змушений був покинути і Швейцарію.
В США засновано Інститут Людвіга фон Мізеса (1982).
Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Кельзен, К. Грюнберг, Є. Бьом-Баверк, А. Рідлі, Р. фон
Стрігль, Е. Войгелін, М. Ротбард, В. Репке, М. Стеффі-Браун, В. Маккінс, Ф. Кауфман, В. Раппард,
О. Моргенштерн, А. Шульц, І. Мінтц, М. Мансфельд, С. Петро, М.. Ротбард, Л. Спадаро, К.
Менгер-молодший, П. Манто, Г. фон Хаберлер, Ф. Махлуп, Ф. фон Хаєк та ін.
***
ВОРОГУВАТИ – НЕЕФЕКТИВНО
, з професійного кредо
Л. Мізеса
Націям необхідно усвідомити, що взаємна ворожнеча не в їхніх інтересах.
РОСІЯНИ НАЦІЛЕНІ СПОЖИВАТИ ТЕ, ЩО НАКОПИЧИЛИ ІНШІ, з книги Л. Мізеса
«Лібералізм класичної традиції»
По один бік перебувають десятки, навіть сотні мільйонів європейців і азіатів, змушених
працювати за менш сприятливих умов виробництва в порівнянні з тими, які вони могли б знайти
на територіях, куди їх не пускають. Вони вимагають, аби брама «заборонного раю» були для них
відкриті.
По інший бік – ті, кому повезло народитися й жити в країні з сприятливішими умовами
виробництва. Вони не хочуть (якщо це робітники, а не власники засобів виробництва)
відмовлятися від високої заробітної плати, яку гарантує їм їхнє становище.
У той же час будь-які нації одностайні у своєму побоюванні напливу іноземців. Нинішні мешканці
«благодатних» земель побоюються, що якось їхнє становище може бути зведеним до становища
меншостей у своїй власній країні...
…Ясно, що ніяке розв’язання проблеми імміграції неможливе, коли дотримуватися ідеалів
інтервенціоністської держави, котра втручається в кожну сферу людської діяльності, або ж якщо
дотримуватися ідеалів соціалістичної держави. Тільки ліберальна програма могла б повністю
усунути проблему імміграції, яка сьогодні здається нерозв’язною.
…Кожна нація щонайкраще служить своїй справі, коли вона зайнята забезпеченням загального
розвитку й ретельно утримується від будь-якої спроби застосувати насильство проти інших націй
або їхньої частини.
…Проте прихильники пан-Європи й Сполучених Штатів Європи мають іншу мету. Вони не
планують створювати державу нового типу, чия політика відрізнялася б від імперіалістичних і
мілітаристських держав, що існували до наших днів, навпаки – відтворити стару імперіалістичну й
мілітаристську ідею держави. Пан-Європі слід за задумом бути більше великої, ніж окремі
держави, їй слід бути могутнішою й тому ефективнішою у військовому плані. Європейський
шовінізм прагне замінити різновиди французького, німецького або угорського шовінізму;
об’єднаний фронт, створений всіма європейськими державами, має бути спрямованим проти
«іноземців»: англійців, американців, росіян, китайців і японців.
…Боротьба об’єднаного європейського континенту проти інших великих світових держав була б
не менш згубною, ніж нинішня боротьба країн Європи між собою.
…Сьогодні існує лише одна велика нація, яка твердо дотримується мілітаристського ідеалу, а саме
росіяни. Звичайно, навіть серед російського народу є верстви, котрі не поділяють цих ідей. Можна
тільки шкодувати, що вони не змогли взяти гору над своїми співвітчизниками.
З того самого моменту, коли Росія почала впливати на європейську політику, вона незмінно
поводиться як розбійник у засідці, готовий раптово накинутися на свою жертву й пограбувати її.
…Росія не бажає ввійти в систему людського соціального співробітництва. У відношенні
співтовариства націй її позиція – це позиція народу, націленого винятково на споживання того, що
- 1
- 2