Ігор Забєлін ДОЛИНА ЧОТИРЬОХ ХРЕСТІВ

^© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з російської О. С. ЛУК’ЯНЧУК

Художник А. В. ГЕТА

ДОЛИНА ЧОТИРЬОХ ХРЕСТІВ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

в якому розповідається, чому ми взялися за розслідування загадкової історії, що таке хроноскоп і хроноскопія

Історія, яку я збираюся розповісти, почалася подібно до десятків, якщо не сотень інших історій, з паперів, знайдених на горищі старого напівзруйнованого будинку. Правда, нам не довелося підніматися з свічкою в руках ветхими сходами на захаращене горище: мені подзвонили з геолого-географічиого відділення Академії Наук і попросили зайти разом з моїм товаришем Берьозкіним. Нас прийняв науковий співробітник Данилевський, немолода, з сивуватими скронями людина. Ми не знали, навіщо нас викликали, і не намагалися відгадати: у нас з Берьозкіним давно увійшло в звичай не мучити себе здогадами, якщо через деякий час нам все одно відкриють істину.

Данилевський дістав із шухляди письмового стола два тонкі, дуже потріпані, з іржавими патьоками на обкладинках зошити і поклав їх перед нами.

— Ось, — мовив він і підсунув зошити до нас. — Через них ми вас і запросили. Ці зошити півтора місяця тому передали Президії з Краснодарського краєзнавчого музею. В супровідному листі директор музею повідомив, що зошити знайдено на горищі якогось напіврозваленого будинку на околиці Краснодара. Паперам все-таки повезло: вони пережили і громадянську війну, і фашистську окупацію…

— Ви вважаєте, що вони такі старі? — запитав я.

— В цьому нема сумніву. Краснодарці визначили, що перший запис зроблено ще до революції, а останній — у 1919 році. Розібрати, що там написано, дуже важко. Але в зошитах є відомості про полярну експедицію Андрія Жильцова…

— Жильцова? — здивувався я. — Але ж ця експедиція безслідно зникла!

— Між іншим, можете прочитати супровідного листа…

З листа ми не дізналися нічого нового, крім прізвища автора записок: на думку працівників краєзнавчого музею, ці зошити належали учасникові експедиції Зальцману. Та супровідний лист нас уже не цікавив. Ми з неприхованим інтересом поглядали на зошити, не наважуючись взяти їх в руки.

— Здається, вас зацікавила ця справа, — сказав Данилевський, який весь час спостерігав за нами. — Чи не візьметесь ви за її розслідування?

— Ви маєте на увазі розшифрування записів?

— Не знаю. Можливо, не тільки розшифрування… В усякому разі, Президія Академії готова допомогти вам.

— Але чому ви звернулися саме до нас?

— Для цього більш ніж досить підстав, товаришу Вербинін. Наскільки нам відомо, ви вже кілька років вивчаєте історію освоєння Півночі і не так давно опублікували книгу… Крім того, ви письменник, а це така загадкова історія… Нарешті, ваш з товаришем Берьозкіним винахід — хроноскоп…

«Так, у цьому вся справа, — майнула у мене думка. — Хроноскоп! Справді, я займаюсь історією Півночі і сам багато подорожував, справді, я письменник, та хіба мало людей, які займаються дослідженням полярних країн, хіба мало письменників, близьких до географії! Справа насамперед у хроноскопі, у винаході Берьозкіна!»

— Будемо точні, — сказав я Данилевському. — Хроноскоп винайшов Берьозкін. Тільки ідея хроноскопа зародилась у нас одночасно.

Почувши це, мій мовчазний друг зайорзав у кріслі, але я не звернув на нього уваги.

— Але хто винайшов — у даному разі байдуже. Біда в тому, що хроноскоп не пройшов ще необхідних випробувань, — тут я поглянув на Берьозкіна, чекаючи з його боку підтримки. — Нема ніякої гарантії, що він цілком виправдає надії…

— Гарантії нема, — повторив за мною Берьозкін. Невисокий, широкоплечий, з великою головою, з розвиненими надбрівними дугами і важкою нижньою щелепою, він здавався неповоротким тугодумом, нездатним до швидкої і точної розумової праці; ніхто, глянувши на нього, не подумав би, що ця людина — надзвичайно талановитий математик і винахідник…

— Власне кажучи, — мовив Данилевський, — нас зараз цікавить не стільки хроноскоп, скільки експедиція Жильцова. Вирішуйте самі, можете ви взятися за розслідування чи ні.

Ми відповіли, що нам треба подумати. Данилевський не заперечував, але запропонував нам узяти з собою зошити і ознайомитися з ними.

Дбайливо загорнувши зошити і сховавши їх у польову сумку, ми повернулися додому…

На цьому, певно, варто перервати послідовний опис подій і розповісти, що таке хроноскоп і що таке хроноскопія. Пропозиція розслідувати історію зниклої експедиції збіглась з закінченням основної роботи над хроноскопом. Ми готувалися піддати апарат всебічному випробуванню, щоб потім зробити заявку в патентне бюро. В душі кожний із нас вважав, що хроноскоп — апарат бездоганний, проте коли Данилевський прямо запропонував нам використати його, ми трошки перелякалися… Про хроноскоп уже давно ходили різні чутки, а деякі відомості навіть проникли в газети, однак майже всі ставилися до нашого винаходу з одвертим недовір’ям. Та це й зрозуміло. Адже на всьому білому світі існує лише два хроноскопісти — Берьозкін та я, — і успіхи хроноскопи ще страшенно мізерні…

Власне кажучи, історія, яку я розповідаю, почалася не того дня, коли ми вперше побачили старі потріпані зошити, і навіть не тоді, коли їх знайшли на горищі напівзруйнованого будинку… Ця історія почалася значно раніше, темної зоряної ночі, в глухій тайзі, почалася тоді, коли зародилась ідея хроноскопа…

Наша невелика географічна експедиція працювала в горах Східного Саяну. Весь день, з ранку до вечора, ми йшли в’ючною стежкою і вели маршрутні спостереження: описували рельєф, рослинність, зміни в характері долини ріки Іркут. На третій день, залишивши долину Іркута, ми почали підніматись на Нуху-дабан (у перекладі з бурятської це означає «перевал з діркою»). Всі ми давно вже чули й читали про цей дивовижний перевал, і тепер кожному хотілось якнайшвидше побачити його. Підйом був дуже крутий і важкий, і хоча через перевал ішла вторована — за місцевими поняттями — стежка, своєрідний жертовник біля виходу на перевал переконав нас, що