ШРЕНК Леопольд Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Етнограф, географ, зоолог, натураліст. Автор наукового терміну «палеоазіатські народи»; автор

перших словників гіляків (нівхів), айнів, ульчів; перший директор музею антропології і етнографії

на теренах Російської імперії (1879).

З поміщицької родини. Батько, Шренк І., – поручик царської армії.

Народився 24 квітня (6 травня)1826 р. в маєтку Хітені Сумського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Сумська область України ).

Помер 8 (20) січня 1894 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив московський приватний пансіонат Чермака (1845), Дерптський університет (1850),

стажувався в Берлінському і Кенігсберзькому університетах (1850-1852).

Працював ад’юнктом (1854-1863), екстраординарним (1863-1865), ординарним (1865-1894)

академіком Петербурзької академії наук, директором Петербурзького музею антропології і

етнографії (1879-1894).

Учасник експедиції на Амур та Сахалін (1854-1856).

Академік Петербурзької академії наук (1863).

Почесний член Уральського товариства любителів природи (1871).

Почесний член Віденського орнітологічного товариства (1882).

Член-кореспондент Американського товариства орнітологів (1883).

Почесний член Італійського товариства антропології, етнології і порівняльної психології (1884).

Почесний член Берлінського географічного товариства (1889).

Член-кореспондент Віденського антропологічного товариства (1890).

Почесний член Віденського антропологічного товариства (1893).

Член Конференції Миколаївської морської академії (1877).

Кавалер орденів св. Володимира 4-го (1857) і 3-го (1871) ступенів, св. Станіслава I-го ступеня

(1877).

Кавалер Костянтинівської золотої медалі (1870).

Друкувався в журналах «Нотатки імператорської академії наук»,

Як учений дебютував дослідженням «Ueber die Luchsarten des Nordens und ihre geographische

Verbreitung» (1850).

Потім настала черга наступних доробків: «Нарис фізичної географії Північно-японського моря»

(1869), «Про течії Охотського, Японського і суміжних з ними морів: за термометричними

спостереженнями, виконаними російськими військовими човнами» (1874), «Про інородців

Амурського краю» (1883), чотиритомника «Reisen und Forschungen im Amurlande in den Jahren

1854-1856» (1858-1895).

Перу Ш. також належить низка праць, присвячених вивченню побуту сибірських самоїдів та

інших народностей.

Іменем нашого земляка названі осетер, полоз, низка рослин Далекого Сходу.

Його ім’я носить один з хребтів і вершина Західно-Сахалінських гір.

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – К. Бер, В. Радлов, Ф. Овсянніков, М. Міклухо-Маклай, О.

Штраух, Ф. Руссов, Г. Гельмерсен, П. Супруненко, А. Шіфнер, І. Поляков, Е. Ухтомський, Я.

Шишмарьов, І. Мінаєв, О. Штакельберг, Д. Клеменц та ін.

***

БІЛА ПЛЯМА ЦИВІЛІЗАЦІЇ

, з професійного кредо Л. Шренка

Якщо про деякі народи відсутні історичні дані, висхідні до глибокого минулого, то про айнів

взагалі нічого сказати.

КОЛУМБ ДАЛЕКОСХІДНОЇ ЕТНОГРАФІЇ, з оцінки діяльності Л. Шренка Л. Штернбергом

Шренк справді може бути названий Колумбом етнографії Приамурського краю.

ГУЧНА ПОПУЛЯРНІСТЬ В ЄВРОПІ, з листа керівництва Петербурзької академії наук

міністрові народної освіти Російської імперії в 1885 р.

Ординарний Академік Імператорської Академії наук по частині зоології Дійсний Статський

радник Шренк, перебуваючи близько тридцяти двох років на службі по Академії, спершу як її

мандрівник для дослідження Охотського моря, берегів Східного Сибіру і колишніх російських

володінь в Америці, протягом цього часу надав своєю діяльністю багатобічні і важливі послуги

науці, котрі доставили його імені гучну популярність у всіх вчених колах Європи, як одного з

кращих знавців зоології, фізичної географії і антропології. Численні його твори, що з’явилися

переважно у виданнях Академії, збагатили зазначені галузі знання новими фактами і висновками,

в першу чергу такими, які стосуються природи різних малодосліджених частин Росії.

Серед цих праць, за одностайним визнанням усього ученого світу, найважливішим вважається

багатотомний твір про Амурський край, заснований на зроблених п. Шренком під час його

подорожі туди в 1853-1857 роках спостереженнях і на зібраних там природно-історичних і

етнографічних колекціях, що склали вельми важливий приріст для Музею Академії. Твір цей

розкрив перед ученим світом фізичні умови, фауну, флору, інородницький побут і мови однієї з

цікавих околиць Імперії, в ту пору, коли ця країна, тільки-но приєднана до наших володінь, ще не

втратила нічого з своїх відмітних особливостей. Відрізняючись багатством змісту і чудовою

розробкою зібраних даних, за всією справедливістю, повинно бути визнано одним з найцінніших

внесків до наукової літературу новітнього часу.

ЗІБРАНІ НАЙБАГАТШІ КОЛЕКЦІЇ, зі спогадів В. Радлова

Оглянувши нині детально увірений моєму управлінню Музей етнографії і антропології, я

переконався в надзвичайному багатстві зібраних в ньому колекцій...

Хто знає скрутне становище, в якому перебував цей Музей, ...може лише дивуватися, як

турботами колишніх директорів вдалося зібрати таку безліч дорогоцінних предметів.

ЦІКАВІШЕ, НІЖ В «КУНСТКАМЕРІ», з книги О. Єлисєєва «З історії культури»

Серед численних музеїв нашої північної столиці найменшою увагою публіки користується

етнографічний музей Академії наук, про саме існування якого багато навіть з освічених людей

навряд чи й підозрює; тим часом цей музей, який займає вельми скромне приміщення, порівняно з

зоологічним музеєм, котрий користується гучною популярністю і носить ще з петровських часів

назву Кунсткамери, заслуговує набагато більшої уваги публіки вже хоча б тому, що він