БЕРЛИНСЬКИЙ Максим Федорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, археолог.

З родини священика.

Народився 6 (17) серпня 1764 р. в с. Новій Слободі Сумського полку Російської імперії (нині –

Путивльський район Сумської області України).

Помер 6 (18) січня 1848 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Байковому цвинтарі.

Закінчив Київську духовну академію (1776-1786), Петербурзьку вчительську гімназію (1786-1788).

Працював викладачем Санкт-Петербурзької учительської семінарії (1786-1788), вчителем,

інспектором Київського народного училища (1788-1834).

Член Московського товариства історії та старожитностей (1828).

Друкувався в альманахах і журналах «Вулик», «Молодик», «Український журнал».

Б. – автор «Історії російської для використання юнацтвом» (1800), «Історичного опису Малоросії

та міста Києва» (1804), «Стислий огляд м. Києва» (1820), «Історії міста Києва від заснування й до

нашого часу» (залишилася в рукописі).

Багатозначний факт: незважаючи на те, що міністр народної освіти дав вказівку виділити на

видання «Історичного опису Малоросії та міста Києва» 500 руб., Б. цих грошей так і не побачив.

Іменем Б. названа вулиця в м. Київ (1962).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Завадовський, М. Максимович та ін.

***

РІДНА І СВОЯ,

з життєвого кредо М. Берлинського

Батьківщину люблять не за те, що вона велика й широка, а за те, що вона рідна і своя.

ДАНИНУ КИЄВУ ПЛАТИЛИ НАВІТЬ ГРЕКИ, з книги М. Берлинського «Історія міста Києва»

Олег, знищивши Аскольдових прибічників і всіх пам’ятників його князівства, серед яких були і

християнські храми, затвердив Києву бути столицею всього князівства. З цього часу слов’яни,

поляни в літописах руських і грецьких більше відомі під ім’ям русів.

Олег збільшив потім володіння молодого вихованця свого князя Ігоря підкоренням древлянських

земель на річках Прип’ять і Случ, також сіверян і радомичів відірвав від хозарської залежності…

Під час вправ його… угри або мадяри (угорці), вигнані з Дону і Кубані печенігами, пройшли повз

Київ з великою силою, не торкаючись міста, хіба що декілька днів простояли на горі біля Дніпра і

потім потяглися далі на захід для підкорення тих країн, де й живуть понині.

…Укладення з греками торгової угоди мало наслідком те, що громадяни стали заможнішими і

освіченішими, ніж раніше. …Обряди ідолопоклоніння змішались з варязькими… Давній

слов’янський звичай спалювати покійників замінили на поховання…

Ігор після вступу на престол мав зберегти важливість розповсюдженої влади приборканням

древлян, які забунтували, і залякуванням греків, які відмовилися було сплачувати данину. Другий

його похід на останніх був успішнішим першого, коли він задіяв не лише різних своїх слов’ян і

чудь, а й варязькі війська і печенігів, чим і заставив імператора зберігати святість угоди. З цього

часу печеніги впродовж 140 років були ворогами як київським, так і іншим удільним руським

князям.

ЙОГО БОЯЛИСЯ ЩЕ Й У 70-Х РОКАХ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ, з розвідки І. Чернякова

«Перший історик Києва – Максим Берлинський»

Випускники Київської академії працювали в багатьох адміністративних закладах Російської

імперії. Багато з них стали видатними державними та політичними діячами, провідними вченими в

Московському, Харківському та інших університетах. Серед них був і М. Ф. Берлинський. Після

закінчення Київської академії 22-річного Максима запрошують на викладацьку роботу в щойно

організовану Учительську семінарію в Санкт-Петербурзі.

…Але ..тягнуло до Києва, в якому він мріяв здійснити свою дитячу мрію – написати історію

Києва, який був колискою давньоруської держави Київської Русі й духовно-історичним центром

сучасної йому України.

…Він став відомою людиною не як видатний педагог, а як «перший історик» Києва, «патріарх

української археології». Ще в 1799 р. написав велику працю «Історія міста Києва», яка, на жаль, не

була надрукованою через заборону царської цензури. Вона пролежала в архівах 170 років і

випадково була знайдена київською дослідницею Л. А. Пономаренко в Ленінградському архіві в

1970 р.

Знайдений рукопис М. Ф. Берлинського «Історія міста Києва», що пролежав довгий час в архівах

царського цензорського комітету, й надалі чекала нещаслива доля. Відійшли століття, зникла

царська імперія разом із монархією, було створено нову державу з комуністичною ідеологією, але

чомусь не змінилося ставлення цензорів до рукопису М. Ф. Берлинського про давню історію

Києва.

У 1970-ті роки в шанувальників старожитностей та істориків Києва виникла ідея відродити

журнал «Київська старовина», що довгий час виходив у XIX та на початку XX століть. У першому

номері планувалося надрукувати сенсаційну знахідку. Але сталося не так, як планувала редакція.

Як розповів у 1992 р. редактор П. П. Толочко, «на жаль, повної публікації не відбулося, і не з

нашої вини. Саме в цей час в Україні затіяли чергову кампанію боротьби з українським

націоналізмом. Із великими труднощами нам вдалося врятувати перший випуск «Київської

старовини» з працею М. Берлинського – ціною вилучення М. Брайчевського зі складу редколегії і

його прізвища з передмови до першої частини «Історії…».

Задля праць М. Берлинського і продовження випуску відновленого видання змушені були зробити

такий крок. Проте набір другого випуску щорічника за наказом чиновників був розсипаний, а саме

видання ліквідоване як таке, що «відроджує буржуазно-націоналістичні концепції». Не забарилися

й «оргвисновки», які завдали немало шкоди українській історичній науці».

І тільки через 20 років після того випуску, коли Україна вже стала незалежною державою, в 1992

р. з’явилася можливість відновити журнал «Київська старовина», де