Литвек - электронная библиотека >> Николай Михайлович Сухомозский >> Справочная литература: прочее >> Ворцель Станислав Габриэль

ВОРЦЕЛЬ Станіслав Габріель


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменник, публіцист, політик. Літературний псевдонім – Гризомир Тукан.

З дворянської родини.

Народився 26 березня 1799 р. в маєтку Степані Степанської волості Польщі (нині – смт Степань

Сарненського району Рівненської області України).

Помер 3 лютого 1857 р. в м. Лондоні (Великобританія). Похований на Гайгетському цвинтарі.

Закінчив Кременецький ліцей (1814-1819).

Учасник польського повстання, ватажок повстанців на Волині (1830-1831).

Один з організаторів першого польського революційно-демократичного товариства «Люд

польський». Сповідував французький утопічний соціалізм з елементами євангелічного

християнства.

Як літератор дебютував в 1820 р.

А. автор доробку «Про власність» (1836), низки статей.

Не знайшовши спільної мови з владою, емігрував до Великобританії (1831).

Що стосується особистого життя, то нашого земляка, не поділяючи його демократичних

цінностей, покинула молода дружина, а його Степанський маєток конфіскували на користь

царської казни.

Серед друзів та близьких знайомих В. – Й. Левель, Л. Чернецький, О.-О. Ледрю-Роллен, О.

Герцен, Д. Мадзіні, М. Огарьов, Л. Зенкович, Г. Каваньяк, А. Руге та ін.


***

КРАЩЕ ПОМЕРТИ

,з життєвого кредо С. Ворцеля

Якщо Польща тепер нічого не зробить, все пропало, надовго, дуже надовго, якщо не назавжди, і

мені краще – закрити очі.


РУХ ДО МЕТИ, афоризм С. Ворцеля

Рух може мати лише один з трьох станів: або наближення до мети, або віддалення від неї, або

коловий рух навколо мети, який лише виснажує життєві сили.


НЕПОРУШНА НАДІЯ, з некролога О. Герцена на смерть С. Ворцеля

Ворцель ...трудився до останнього дня з тією світлою ясністю, з тим покірливим самовідкиданням, яке дає заспокійлива віра і непорушна надія.


ЗВЕЛА ДО МОГИЛИ НЕПРИХОВАНА МУКА, вірш М. Огарьова «Ворцель»

У гроба твоего в торжественной печали

Безмолвно я стоял и думал в тишине...

Вид тела мертвого давно не новость мне,

А слезы на глаза невольно выступали.

Все та же комнатка знакомая, где ты

Свой отжил век среди лишений и мечты,

Одна свеча горит; печален угол бедный,

И труп передо мной лежит худой и бледный.

А как твой мертвый лик спокоен и прекрасен!

Седые волосы; а умное чело

Застыло, словно воск, и бело и светло,

И взор хотя закрыт, а кажется, что ясен.

Улыбка скорбная прошла не без следа,

На грудь раскинулась седая борода,

Рубашка белая, потом худые руки...

Да! знаем: умер ты от затаенной муки!


МИ РОЗІЙШЛИСЯ, з книги О. Герцена «Колишнє і думи»

З усіх поляків, з якими я зближувався, він був найсимпатичніший і, може, найвинятковіший в

своїй нелюбові до нас. Він не те щоб любив росіян, але він розумів речі гуманно і тому далекий

був від …проклять і обмеженої ненависті. З ним з першим говорив я про облаштування російської

друкарні.

... – Нам потрібно йти разом, – повторював він часто потім, – нам одна дорога і одна справа..., –

клав схудлу руку свою на моє плече.

...Справді, ми могли йти разом – це не вдалося.

Ворцель був не один... Але раніше про нього одного.

...Математик, лінгвіст, знайомий з п’ятьма-шістьма літературами, з ранніх років мав він величезну

ерудицію, до того ж, був світською людиною і належав до вищого польського товариства в одну з

найблискучіших епох його заходу, між 1815-1830 роками. Ворцель рано одружився і щойно почав

«практичне» життя, як спалахнуло повстання 1831 року. Ворцель кинув все і пристав душею і

тілом до руху. Повстання було задушене, Варшава узята. Граф Станіслав перейшов, як і інші, кордон, залишаючи за собою родину і стан.

Дружина його не тільки не поїхала за ним, а й перервала з ним всі стосунки і за те одержала назад

якусь частину маєтку. У них було двоє дітей, син і донька; як вона їх виховала, ми побачимо, на

перший раз вона їх вивчила забути батька.

...Він ...звів своє життя на якийсь чернечий піст і ревно почав своє апостольство, яке припинилося

через двадцять п’ять років з його останнім подихом, в сирому кутку нижнього поверху убогої

квартири, в темній Hunter street.

...Ворцель ... збирав нову Польщу, чисто демократичну.

У Лондоні я його застав в кінці 1852 членом Європейського комітету. Він стукався у всі двері, писав листи, статті в журналах, він працював і сподівався, переконував і просив – а оскільки при

всьому іншому треба було їсти, то Ворцель почав давати уроки математики, креслення і навіть

французької мови; кашляючи і задихаючись від астма, ходив він з кінця Лондона на іншій, аби

заробити два шилінги, багато – півкрони. І тут він ще частку заробленого віддавав товаришам.

Дух його не сумував, але тіло відстало. Лондонське повітря – сире, копчене, не зігріте сонцем –

було не для слабких грудей. Ворцель танув, проте тримався.

Невелика купка людей, які його близько оточували, далеко не мала одного рівня з ним. Ворцель

розумів це, але, звикнувши до свого хору, був під його впливом. Він уявляв, що він веде, тоді як

хор, стоячи позаду, направляв його, куди хотів. Щойно Ворцель підіймався на ту височінь, в якій

йому було вільно дихати, в якій йому було природно, – хор, виконуючи роль міщанської рідні, стягував його в низовинну сферу еміграційних чвар і дріб’язкових розрахунків. Передчасний

старий задихався в цьому середовищі від духовної астми стільки ж, як і від фізичної.

Ворцель підтримував мене. Але як тільки він починав говорити, його товариші починали кричати.

Для мене було очевидне, що рано чи пізно питання стане для Ворцеля так – розірватися з

тодішніми членами Централізації і залишитися в близьких стосунках зі мною чи розірватися зі

мною і залишитися, як і раніше, з своїми революційними недоростками. Ворцель вибрав останнє –

я був засмучений цим, але ніколи не нарікав на нього