МАРТОС Іван Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Скульптор.

З дворянської родини.

Народився в 1754 р. в м. Ічні Чернігівського полку Російської імперії (нині – районний центр

Чернігівської області України).

Помер 5 (17) квітня 1835 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Петербурзькій (1764-1773) та Римській академіях мистецтв (1773-1779).

Працював викладачем (1779-1814), ректором (1814-1835) петербурзької академії мистецтв.

Як скульптор дебютував мармуровим бюстом М. Паніна (1780).

Серед найвідоміших доробків: пам’ятники Кузьмі Мініну і Дмитрові Пожарському в м. Москві

(1818), Катерині II в м. Москві (1812), герцогу Е. Рішельє в м. Одеса (1828), Олександру I в м.

Таганрог (1831), статуя «Актеон» для фонтанів Петергофа (1801), рельєф «Мойсей видобуває воду

з каменю» на атиці Казанського собору в м. Санкт-Петербург (1807), А. В. Паніної (1782),

надгробки С. С. Волконської, М. П. Собакіної (обидва – 1782), П. А. Брюс (1790), Є. С. Куракіної

(1792), М. Турчанінову (1796), Є. І. Гагаріної, О. Лазарєва (обидва – 1803), Павла I (1807).

Його різцю також належать надгробки гетьману Кирилу Розумовському (м. Батурин, Україна),

генерал-губернатору Малоросії П. Румянцеву (м. Київ, Україна), пам’ятники князю Потьомкіну

(м. Херсон, Україна), М. Ломоносову (м. Архангельськ, РФ), імператорові Олександру I для

біржової зали (м. Москва, РФ).

М. – майстер меморіальної пластики, котра гармонійно поєднує цивільний пафос, ідеальну

височину образів з їхньою чарівною життєвістю. Характерні строга архітектоніка композиції,

тонке моделювання форм, митецьке сполучення високого й низького рельєфу.

М. відокремлює людську фігуру від скульптурного тла, урізноманітнює розташування скорботних

фігур, використовую поліхромію відтінків мармуру.

Наш земляк мав величезний вплив на формування багатьох російських скульпторів 1першої

третини XIX століття.

Доробки митця зберігаються в Третьяковській галереї, Голицинській усипальні Донського

монастиря, музеї архітектури ім. Щусєва (усі – м. Москва, РФ), музеї міської скульптури, в

Казанському соборі (обидва – м. Санкт-Петербург, РФ), у фонтанному комплексі (м. Петергоф

Ленінградська область, РФ), палацо-парковому ансамблі (м. Павловськ, Ленінградська область,

РФ).

Син скульптора – Олексій Іванович – автор тритомної фундаментальної «Історії України і

козаків».

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Лосенко, Г. Угрюмов, М. Козловський, Н. Жіллє, Л.

Ролан, П. Батоні, Р. Менгс, Ж. Вьєн, К. Альбачіні та ін.

***

СКУЛЬПТОР МАЄ ЗНАТИ, з професійного кредо І. Мартоса

Скульптор має знати у всіх подробицях всякий зовнішній рух людини, анатомію, пропорції,

довершену правильність малюнка і душевні пристрасті.

ЗНЕВАЖАВ ЛІНОЩІ І НЕРОБСТВО, з статті «Скульптор Іван Мартос» на artprojekt.ru

Лютневого дня 1818 року на Червоній площі Москви зібрався величезний натовп. Всі завмерли в

очікуванні урочистого видовища. І ось із споруди, розташованої напроти кремлівської стіни, спало

парусинове покривало, пролунала музика, і публіка побачила створених в бронзі Кузьму Мініна і

Дмитра Пожарського – знаменитих натхненників нижньогородського ополчення, яке вигнало

поляків з Москви.

До створення пам’ятника І. Мартос звернувся вже зрілим майстром, що проявив свій незвичайний

талант в створенні творів меморіальної скульптури. Величезна сила відчуття, проникнення в

заповітні таємниці життя, збагнення глибини і складності людського характеру, а також рідкісний

дар знайти цьому єдино вірну форму виразу – якості, властиві лише справжнім художникам.

...Невтомний трудівник, що прагне до досконалості на вибраному професійному терені, Мартос

багато працював, постійно вчився, розвивав смак, з молодих років і до глибокої старості зневажав

лінь і неробство. Пізніше, згадуючи пору навчання, він скаже, що «скульптор повинен знати у

найменших подробицях будь-який зовнішній рух людини, анатомію, пропорції, довершену

правильність малюнка і душевні пристрасті».

Накопичення необхідних знань продовжувалося в Італії, куди після закінчення академії майбутні

майстри скульптури І. Мартос і М. Козловський відправилися «удосконалюватися у мистецтві».

Вони бачили тут знамениті антики, відкривали для себе світ ідеальної гармонії, терпляче вчилися

у стародавніх майстрів, опанували ремесло вирубування з мармуру.

ДЯДЬКА ВБИЛИ БАНДИТИ, з дослідження О. Машкіна «Матеріали фонду малоросійського

губернського правління ЦДІАК як джерело з історії економічної діяльності іноземців в Україні»

Значно розширюється наша уява і про натуралізованих німців. Так, нині навіть учні 9-го класу

середньої школи знають прізвище І. Мартоса – уродженця Чернігова, академіка Санкт-

Петербурзької академії мистецтв, автора пам’ятників К. Мініну й М. Пожарському на Красній

площі у Москві, градоначальнику Одеси Е. Ришельє, надгробків гетьману К. Розумовському в

Батурині й генерал-губернатору П. Румянцеву у Києві. Але завдяки тільки вищезгаданому типу

архівних джерел ми маємо всі підстави стверджувати, що на цих сторінках вперше в українській

історичній науці вводяться в обіг факти про життя таких його дядьків і племінників, як Ф. Мартос

– поміщик Лубенського повіту, котрий загинув від рук бандитів у листопаді 1798 р., П. Мартос –

роменський землевласник і винокур, Я. Мартос – пирятинський підстароста й суддя.

СКРОМНІШИЙ ЗА УЧНІВ, з повідомлення президента академії мистецтв міністрові народної

освіти Росії

Через власну скромність Мартос ніколи не обтяжував проханнями про себе уряд і має утримання з

державної скарбниці таке, яким користуються деякі його учні.

ШЕДЕВР РОЗІБРАЛИ ДЛЯ ПОБУТОВИХ ПОТРЕБ, з статті «Батурин – славнозвісне місто-

фенікс,