ЗАВОЙКО Василь Степанович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мореплавець, мемуарист.

З дворянської родини.

Народився 15 (27) липня 1810 р. в с. Прохорівці Золотоніського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – с. Прохорівка Канівського району Черкаської області України).

Помер 15 (27) лютого 1898 р. в с. Великій Мечетні Балтського повіту Подільської губернії (нині –

Кривоозерський район Миколаївської області України). Разом з дружиною перепохований на

цвинтарі смт. Криве Озеро Миколаївської області України (1989). На могилі встановлено

постамент с бронзовим бюстом.

Закінчив петербурзьке Миколаївське штурманське училище (1827).

Служив мічманом, правителем Охотської факторії Російсько-Американської компанії (1839-1849), камчатським військовим губернатором і командиром Петропавловського порту (1850-1856),

членом Морського генерал-аудиторіату (з 1856).

Брав участь в Наваррській битві (1827), керував обороною Петропавловська-Камчатського (1854).

Здійснив дві навколосвітні подорожі (1834-1836; 1837-1839).

Член Імператорського Російського географічного товариства.

Друкувався в збірниках «Західний гідрографічний департамент», «Морський збірник».

Крім низки статей, перу нашого земляка належить книга «Враження моряка за час двох подорожей

навколо світу (1840).

На березі р. Авача існувало селище Завойко, проте більшовики перейменували його на Єлізово

(1924).

Пам’ятник нашому землякові у м. Владивосток свого часу знесли як «царському адміралові» – на

його постаменті «угніздився»більшовик Лазо.

Нині іменем З. названо вулицю і мікрорайон м. Петропавловськ-Камчатський, російський

риболовецький траулер.

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Муравйов-Амурський, Є. Путятін, І. Ізильмет’єв, М.

Фесун, К. Пілкін, Д. Максутов, О. Арбузов та ін.

***

ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАВ

, життєвого кредо В. Завойка

Я завжди пам’ятав, що Батьківщина вимагає від мене виконання обов’язку.

НА ЗАХИСТ, з наказу В. Завойка від 1 вересня 1854 р.

У важкі роки нашестя весь народ, як одна людина, виступав в захист своєї Батьківщини... Ось

чому Росія ще ніколи не втрачала жодної п’яді землі....

Сюди, на край ...землі, закинута жменя нашого народу. У нас мало війська, немає хліба і поки ні

від кого чекати допомоги.

ЗАМЕТЕМО СЛІДИ ЛЕГКОДУХИХ, із звернення В. Завойка до населення Камчатки від 1

вересня 1854 р.

Якщо ви зустрінете ворога, то не інакше як з гвинтівкою в руках. Ворога в 1812 році не лише

чоловіки, а й жінки били тим, що під руку потрапляло...

Я, сповнений твердої рішучості, яким би не був численним ворог, зробити для захисту порту і

честі російської зброї все, що в силах людських можливо, і битися до останньої краплі крові, переконаний, що прапор Петропавловського порту ...буде свідком подвигів честі і російській

доблесті...

Якщо між нами знайдуться легкодухі, то нехай вони негайно виступлять за межі міста, а ми

заметемо їх слід.

ВИСОКО ШАНУЮ, з листа Д. Прайса В. Завойкові від 2 вересня 1854 р.

Пане губернаторе! Завдяки випадковості війни до моїх рук потрапила російська родина. Маю

честь її повернути Вам. Прийміть, пане губернаторе, мої запевнення в моєму високому шануванні.

Адмірал Ф. Де-Пуант.

ПЕРЕПЛАКАЛА АДМІРАЛА-ФРАНЦУЗА, зі спогадів Ю. Завойко

Усова (жінка, котра разом з родиною потрапила в полон – авт.) розповідала, що адмірал (Ф. де

Пуант – авт.) – старий, що він пестив її маленьких смуглявих хлоп’ят, давав їм цукерок і говорив

матері, або вона це вже собі так тлумачила, що у нього у Франції залишилися такі ж маленькі діти.

Камчадалка любила це розповідати.

Під час битви їх тримали внизу; вони говорили, що бачили поранених на фрегаті. 21 серпня

адмірал сказав, що відішле жінку з дітьми, але та з відчаєм вхопилася за чоловіка і оголосила, що

не залишить його. Адмірал не міг протистояти сльозам і риданням жінки. Втім, Усов на вигляд

непоказний, чорненький, кволенький старичок. Не підозрював адмірал, які влучні стрільці наші

камчадали...

Випросивши чоловіка, камчадалка випросила і брата, на вигляд майже хлопця.

МОЯ СПРАВА, з книги М. Задорнова «Капітан Невельський»

Муравйов зажадав Ваганова з картою, і подальша розмова із Завойко йшла як з майбутнім

губернатором Камчатки, якому відкриваються всі плани. Василь Степанович не заперечував.

Муравйов пояснив, як треба укріплювати Петропавловськ і підходи до нього, сказав і про

Тар’їнську губу і про канал...

– Вас це не страхає?

– Так те ж моя справа, зводити і споруджувати! – вигукнув Завойко. – Аян і Охотськ тому живі

свідки. Ритиму канал, як тільки прибуду на Камчатку, аби були люди, хліб і лопати... І те вже –

справа вашого превосходительства.

– Та все буде... Канали є ознака цивілізації! Бєлінський обстоює канали і залізниці!

«Ось він ще примусить пообіцяти, щоб йому залізницю на Камчатці збудував із-за Бєлінського»,

– подумав Завойко.

Що стосується каналу, то він вважав, що вирішиться все на місці, і до розмов про канал

поставився скептично, хоч і не подав вигляду.

Завойко зробив цього вечора багато ділових зауважень про перевлаштування Камчатки.

...– Завойко погоджується бути камчатським губернатором! – сказав Муравйов дружині. – Він

трудар і господар. Хіба можна його порівняти з якоюсь петербурзькою причепуреною поганню?

З хохлів, своїм горбом випрацював чини, проводить дороги... І з почуттям гумору... Врангель не

дурень, знав, за кого племінницю видав. Він побачив ділову людину. А ось я тепер відберу його до

себе... А як ти думаєш, чому баронеса Врангель вийшла заміж за хохла?

– Кохання, мій друже!

– Не тільки кохання. Дядько-адмірал їй таке б кохання прописав! він не лише на баронесі, він на

самій Компанії