Олександр (Езра) Мар’ямов

ТРИ НАСТУПИ ЕЗРИ ЛІ

Малюнки Анатолія Бондаровича

«Історія першого підводного човна знайдена в старій англійській історії фльоти. Всі її дані, прізвища і опис човна цілком відповідають історичним даним. Отже, поширена думка, що перший підводний човен сконструйовано Фультоном на замовлення Наполеона Бонапарта — неправдива».

* * *

Армія тікала в гори.

Виснажені загони тяглися на північ. Вони відступали за Делавар.

Військо сунулося, хворе на нежить і дизентерію, трясучись у пропасниці, під невпинними дощами осени 1776 року.

Моунт-Вернонський плянтатор з Потомаку, — Джордж Вашінґтон, командував утечею так само, як він же п'ять місяців тому, 17 березня вів армію в наступ на Бостон, змусивши генерала Гау звільнити місто.

Тепер від переможної армії фармера Вашінґтона ледве збереглося дві тисячі чоловіка. Всю надію доводилося покладати на Парсонса.

Командувач Парсонс сидів у Буффало.

З озер Онтаріо і Чемплейн ішли осінні вітри, утворюючи справжню облогу, навкруги міста дерев'яних бараків і новеньких, іще не обжитих хаток.

Парсонсова армія змушена була сидіти склавши руки й дивитись у виставлені на всьому узбережжі гармати англійської фльоти.

Це було найнепевніше, найгірше становище.

Десанту не було і все ж увесь берег — від Бостону на півночі до затоки Чезапік на півдні, разом з Н'ю-Йоркською гаванню — було забльоковано англійськими кораблями й відтягати війська звідти не можна було.

— Дайте мені три паршивенькі кораблі з півдня і я закінчу війну!

Командувач Парсонс встав з-за столу і підійшов до майорів Келгарна й Селкирка.

— Не треба закривати очей. Незалежність майже загублено. Двотисячну купку Вашінґтонових патріотів жене тридцятип'ятитисячна армія, а ми повинні сидіти тут, не рухаючись і дивитись, як на Н'ю-Йорк позирають гармати «Церберуса».

На пузирчастому склі шибок дерев'яної хатки командувача розтікалися краплі дощу. Буффало текло в осінніх калюжах. Шість років боротьби за незалежність конали в цій брудній, вогкій осені.

— Наступний бій — буде останній, майори!

Під вікном зачовгали кроки в калюжах, двері хати зарипіли й чиясь постать, ретельно поливаючи долівку дощем з вулиці, запитала:

— Полковник Парсонс?

І одержавши запрошення, постать цілком сміливо струсила з себе решту дощових крапель, підійшла до столу й привіталася :

— Бюшнель. Механик Бюшнель.

Гість зняв змоклого плаща, поклав на стіл чималий пакунок і запитав:

— Чи маєте час, полковнику?

І далі:

— Чи можемо ми лишитися з вами?

Крізь двері ще раз війнула осінь, дощ заплюскотів сильніше; потім двері зачинилися за майорами і механик Бюшнель, креслячи пальцем на столі, почав одразу:

— Тут стоїть, «Церберус».

Бюшнель спинив палець на масткій плямі, що в Парсонсовій уяві мала перетворитися на гирло Гудзонової ріки й на величезний фрегат з гарматами на Н'ю-Йорк. Механик поставив два пальці обабіч плями, трохи назад і говорив далі:

— Корвет «Орел» і фрегат «Зевес» стоять тут, ближче до океану. Вони й «Церберус» — основа бльокади. Я дам вам змогу потопити їх.

Папір та ганчір'я впали з пакунку на столі і в очі командувачеві вдарив шалений блиск міді й скла. Бюшнель випростався перед столом і гукнув:

— Незалежність Америці дам я!

Хоробливий блиск й нервове тремтіння зникли на його обличчі, бо Парсонс стояв мовчки, дивився на великий мідяний горіх, що лежав на столі й не розумів нічого.

— Це човен, — пояснив Бюшнель. Модель мого човна, що йтиме під водою і знищить бльокаду.

* * *

На ранок, Парсонс і Бюшнель підвелися з-за столу. Червоних опухлих очей командувача не приховав ні вітер, ні дощ, що скаженіли за хатою.

— Майоре Селкирк! — гукнув Парсонс, біля одного з напівсліпих, затеклих вікон. — Рушайте з нами.

За півгодини до озера дійшов майже ввесь Парсонсів штаб. У воді, близько берега блищали мідь і скло, так само, як і вчора на столі.

— Я зараз, — сказав Бюшнель і зник у мідяних створках дивного свого човна.

Плащі людей на березі вітер обліплював навкруги одежі, дощ трохи вгамувався. Люди дивилися, як мідяний човен борсається на поверхні озера й раптом побачили, що він іде під воду. Коли товстий скляний ілюмінатор зник так само, — рух течії довів, що човен рухається під водою.

Човен зник надовго, потім виринув близько берега. Бюшнель вийшов і сказав :

— Для наступу потрібна людина.

— Келгарн! — сказав Парсонс. — Майоре, оголосіть по частинах.

Потім він додав:

— Я думаю, що ми можемо перемогти...

— Полковнику, — відповів Келгарн.—У моїй частині є людина. Я дам просто наказ. Один з салдатів знає механіку.

— Ваша справа. Наступ призначимо на позавтра.

Так прийшов до Бюшнеля Езра Лі, сержант.

Він був незграбний і худорлявий. Віспа добре прогулялася його довгообразим обличчям з великими щелепами. Майор Келгарн спинився на ньому цілком випадково; він у механіці був не обізнаний зовсім, проте, субординація змусила його негайно з'явитися до Бюшнеля, щоб через день пливти самому на три англійські кораблі. Сержант Езра Лі був готовий на подвиг.

— Човен іде під воду, коли сповнено резервуар внизу,— пояснював йому Бюшнель. Далі ви крутите оцей гвинт і човен пливе під водою, коли ви беретесь до цього — ви підете нагору.

Езра Лі брався до ручок і оглядав резервуари.

— Під кораблем ви починаєте вигвинчувати оцей бурав. Він заходить у днище й прилютовує до корабля заряд пороху з механізмом годинника. Човен відходить і за годину вибух топить корабель.

Сержант Лі був готовий наступати.

На великому возі мідяний горіх, що в ньому міг сидіти один лише чоловік, і що тепер набув собі певну назву: “Turtle” («Черепаха»), вирушив до Н'ю-Йорку.

Сержант їхав з човном наодинці й поступово проймався чуттям гордости й самовдоволення, що завжди пов'язані з можливою смертю. Мідяна «Черепаха», ставши на воду Гудзонової ріки, набула зовсім іншого значіння для Езри Лі, ніж на малому озері до Буффало і всі ручки гвинтів та бурава не відпускали вже сержанта від себе.

Вітрила на «Церберусі» були спущені, щогли стояли в незайманій красі свого озброєння і гармати позирали на місто. Сержант побачив це просто з берега.

Малі хатки селища Н'ю-Йорк Лі оглядав як визвольник. В наступ він пішов уночі,