Мене слухають. Чию худобу пастимуть? Мою. На кого робитимуть, як не на мене. Я їх подружу, я їм ґрунт відумру, і вони мене поховають. Отож я й батько їм. А ти, Аничко, завсіди звертаєш на тото пусте. Стидайся!

— Та-бо я присягу зламала! Я божила тобі вірність, а з Іваном полюбилася. Ой господоньку! Земля підо мною горить!

— А бодай же той піп онімів, коли тобі таке наговорив! Таже то кальвін, не піп. Чекай, чекай! Піду ж я до нього та запитаюся: «Чи ти, мой, проводиш присягу при шлюбі в святій церковці на тото пусте, чи ти проводиш присягу на те, аби люди в мирності проживали, аби одно за одне дбало, аби працювали на хліб насушний, аби дітей до розуму приводили та аби в хвалі божій із цього світа сходили. Кажи! Най знаю, якої ти віри?» Так я попа запитаю, аби знав, як мені другий раз жінку страшити. Аничко! А спам'ятайся ж, бо це не вийде на здоров'я. На платинку, обв'яжи собі голову, най тобі гарячку витягне. А що? Зараз буде ліпше.

— Та я вже, Андрійку, розумію, лиш, однако, мені дуже сумно. За нічим мені так не банно, як за тими грішми, що ти видав на ліки та на ворожки пусто-дурно. Ліпше було би посправляти яку одежинку на діти.

— Оце ти, Аничко, розумно говориш. За це тебе хвалю. Але ти ще собі тото май у тямці, що ти найліпша ґаздиня в селі: ми доробилися з нічого, а все з-за твого старання. Та й я собі розрахував, що на тебе не жаль видати, бо як поздоровієш, то ти все відробиш. Ти, небого, варта видатку. Я тебе сильно навиджу та й тому не жалував би нічого, лиш аби тебе до здоров'я привернути. Йой! Таж я стратився б, якби по твоїй смерті роздумав, що я тобі на лік жалував. Ану ж би було помогло: бо я знаю, що без тебе змарнується ціле господарство, та й такої ґаздині ніде не дістану. Пильнуйся ж, Аничко, аби тобі легше було. Не бери собі тото пусте до голови. Ти собі лежи, як пані, та прибагай собі все, що схочеш, лиш не журися, бо то тобі не виходить на здоров'я. А я тобі подам усе готове під руки, аби ти й пташачого молока забажала. Аничко! А подивися ж весело на мене. Не будеш уже журитися?

— Не буду.

-- КІНЕЦЬ —

Текст звірено з виданням: Лесь Мартович. Твори. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1963.

Звірка з друкованим текстом та електронне форматування: Орест Стадник