ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Ларри Кинг - Как разговаривать с кем угодно, когда угодно, где угодно - читать в ЛитВекБестселлер - Виктор Суворов - Змееед - читать в ЛитВекБестселлер - Эрих Фромм - Иметь или быть? - читать в ЛитВекБестселлер - Джон Кехо - Деньги, успех и Вы - читать в ЛитВекБестселлер - Джефф Кокс - Цель: Процесс непрерывного совершенствования  - читать в ЛитВекБестселлер - Алекс Лесли - Охота на самца. Выследить, заманить, приручить. Практическое руководство - читать в ЛитВекБестселлер - Архимандрит Тихон (Шевкунов) - "Несвятые святые" и другие рассказы - читать в ЛитВекБестселлер - Джим Кэмп - Сначала скажите "нет" - читать в ЛитВек
ЛитВек - электронная библиотека >> Степан Васильченко >> Классическая проза >> Талант

Васильченко Степан Талант

В селі К. згубила себе з романтичного причинений церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір'я, поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція.

(З газетної хроніки)

І

Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне.

Тихо в моїй кімнаті. Вікно в сад стоїть одчинене, і рине в його повітря, чисте й холодне, дише, як вино. Зверху по стіні блукають од далеких хмар рожево-зеленяві тіні.

Сиджу, зігнувшись над своєю торбою-мандрівницею, похапцем різне паперове шмаття в дорогу переглядаю, читаю давнє дрібне писання, — суворо шелестять у руках папери, ніби псалтир над мертвим.

Листи, що забув уже од кого, щоденника якогось обірваний шматок… Вірші… зелені, зелені, як рута…

Все поодцвітало, поопадало, як із дерева посохлий лист восени: спокійно, дрібно — на шмаття — й за вікно, без жалю… Летіть вітрам на забавки, вечори змарновані, а ночі недоспані.

Жмут пожовклого паперу, давнього, полинялого… якісь конспекти, рисунки, химерні мережива з різних математичних значків… Навіщо він мені, цей школярський мотлох? Нащо я його так довго вожу за собою? Думаю, дивлюся…

Поміж дрібним лісом цих колючок та дерези, і на полях, і всередині визирають колоски, листочки, рукою задуманою мальовані. Ось вірша початок якогось чи пісні…

Чи вже ж оце писала колись моя рука? Коли саме? Де?…

Одразу задзвеніло в ушах, задзвеніло ясно, як тоді колись уночі несподівано у вікно, в мою кімнату:

«Ви оце не спали іще, книжник і чернець?…»

І став пожовклий папір оживати. Стиха-стиха, ніби з глибокої води, зринають на йому у віночках із довгих вій блискаві карі очі, вихватилась коса ясна, що повісьмо льону, замаяна синьою стьожкою.

Дивиться у вікно, сміється:

«Ви ще не спали?»

Мене підіймає од мого збіжжя, водигь по кімнаті, поставило коло вікна, мов залізом прикувало; поставило туди очима, де сонце падає. А там все хмари, хмари рожеві, а за ними сині, а за синіми грізні… розцвітають і гаснуть, знову червоним маком полуменіють, одна одну заступають, що тії дими димлять. Поміж ними, ніби в хвилях, вечірнє сонце потопає, борсається, мовби упіймалося в сіті; промінням за хмари хапається палить сіті чаром-золотом.

Димлять дими, грають, очі одводять, будують диво… І не видно вже хмар на обрії, бачу я: ліс вікодавній стіною зростає, чорний в жалобі велетень ліс… І виступає з лісу того чорного у спокою та у величі процесія мовчазная, сувора… Стяги майорять фіолетові, темні, вихитуються корогви червоно-огненні, а під корогвами у квітках несуть когось… У квітах, у стрічках, у гірляндах хризантемових білих, у вінках золотих…

Ой… на марах, на марах…

Оце ж ті юнощі, що з карими очима, попи старі — в їх бороди сиві — несуть, щоб у землю поховати, оце ж ті юнощі… Оце ж вони тії, що були, як іскра, та невпокій-ні, непокірні…

Що були і свіжі, і білі, як ароматовий, як білий на веснах уночі очеремховий цвіт…

Вже чую: встає, іде, гуде на мене з тих днів, що минули, хмара-спогаданка…

Буду стояти, буду, схилившись, аж поки цю хмару мальовану, мовби тую дощовую, тут не перестою.

Усю — од осіннього жовтого листя до листя…

І встає перед очима руїна — чорна, як головешка, ніби од печалі пригоріла. Посередині — провалений дах Стріха з одного боку висока, з другого — схилилась мало не до самого долу. Вигнулися наперед трухляві двері, нащось окуті в залізо.

На дверях — великий заржавілий замок. А бур'яну того кругом, як лісу! Шумить, розкошує він на дозвіллі; не потовпившись у шкільному подвір'ї, вискочив на старий дах, що поріс мохом, темніє вгорі, як повітряний сад.

Ходжу кругом школи, обдивляюся подвір'я і знову вертаюся до дверей, туди, де хурщик поскладав мої подорожні речі.

Сонце зайшло; у небі затучилось. Із поля, з того місця, де лисніє в долині рудка якась, що поросла очеретом, дує різкий холодний вітер.

Насуває темрява, чорна, як воронина; бризнуло дощем.

Бере нудьга…

В темряві обізвався незнакомий голос:

— Зараз одчинимо, зараз.

Виростає високий силует у кудлатій шапці, що в присмерку скидається на дерев'яне відро.

— Хто це? — питаю.

— Свій, сторож… Я, казати правду, нікого вже й не сподівався: Андрій Маркевич казав, що тільки в неділю вернеться, та я вже не думав сьогодні й навідуватись сюди: одному якось, прости господи, аж сумно серед цієї пустині.

Говорить до мене, ніби давно вже мене знає. Не спитав навіть, чи я той, що вони дожидали.

Поволі одімкнув двері й через тісненькі сінці увів у якусь кімнату.

— Отут має бути й ваша квартира, — мовив він, засвітивши маленький каганчик, чорний од кіптю.

Поламаний стіл, двоє старих стільців, ліжко, абияк, нашвидку з трухлих дощок змайстроване… свіжа на йому солома…

Стою, задумавшись, над ліжком; стоїть поруч мене дід; милуючись, дивиться старими очима на свою роботу:

— Таке-сяке зляпав, а все ж буде краще на йому, ніж долі.

Погомонів про те, про се, збирається йти:

— Цю ніч я ще переночую вдома — не прихватив із собою нічого з одежини, а ночі вже холодні. Спіть спокійно, — злодійщини у нас не чути.

Оддав добраніч, пішов..

Не хочеться чогось ні розташовуватись, ні роздягатись.

Взяв каганець, пішов дивитись у клас. Ніби щось аж сполохнулося, коли убоге світло хитнуло в класі темрявою. Дмухнуло вогким, холодним льохом. Роздивляюся: стеля схилилась низько, а далі в глибині ще нижче. Посередині, де її можна було досягти рукою, стоять підпірки-стовпи. По боках — манячать ряди нефарбованих парт, побитих та помережаних школярськими ножами. У вікна давить чорна ніч. Надворі тюжить дощ, і через стелю чвіркають десь на парту краплі води. Поставив каганчик на столі, сам сів на стільці, нероздягнутий, як був у дорозі.

Думаю: «Знову починати, знову привикать, нагрівати собі місце в цьому сумному закутку?… Знову попи, урядники, горілка, гризота, безпораддя?… Ні, ні, не буду тут я довго, сюди — на час. Тільки на який час…»

І помалу встає передо мною моє радісне, моє тепле, те, що завжди тепер світить і гріє мені,-

ЛитВек: бестселлеры месяца
Бестселлер - Стив Нисон - Японские свечи: Графический анализ финансовых рынков - читать в ЛитВекБестселлер - Найл Фергюсон - Цивилизация. Чем Запад отличается от остального мира - читать в ЛитВекБестселлер - Якоб и Вильгельм Гримм - Сказки братьев Гримм. Том 1 - читать в ЛитВекБестселлер - Ника Набокова - #В постели с твоим мужем - читать в ЛитВекБестселлер - Сергей Шабанов - Эмоциональный интеллект. Российская практика - читать в ЛитВекБестселлер - Роберт Юрьевич Виппер - Римская цивилизация - читать в ЛитВекБестселлер - Дэн Кеннеди - Жесткий менеджмент - читать в ЛитВекБестселлер - Аллан Диб - Одностраничный маркетинговый план. Как найти новых клиентов, заработать больше денег и выделиться из толпы - читать в ЛитВек