2586 кроків

Анджей Пилип'юк

Переклад з польської -- полігНОТ

- - - - - - - -

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook, або пишіть на

b1tal1que@gmail.com

- - - - - - -

Берген, зима 1876/77

-- Холод собачий, -- простогнав доктор Павел Скужевський, накриваючись докладніше шкірою оленя.

Вже багато годин він розмовляв сам з собою. Він не міг зупинитися, так само як не міг опанувати тремтіння. Пасажири пересадженого на полози диліжансу давно перестали звертати увагу на чужинця, що бормотав під носом. Назовні було темно, лікар не знав, ніч зараз, чи може день. Намацав за пазухою флягу і зробив маленький ковток пекучої петербурзької горілки. Затремтів. Алкоголь розігрів його тільки на мить.

Замерзну, подумав. Замерзну і ніколи не доберуся до того Бергена…

Вітер, налетівши на тонкі стінки карети, зареготав понуро. Доктор поглянув на годинник. В слабому світлі ліхтаря з лоєвої свічки, що хитався під стелею, маленькі цифри на порцеляновому циферблаті двоїлися і троїлися. Насилу сфокусував погляд. Від останньої зміни коней пройшло три години. Отже, вже скоро. Молодик, що сидів навпроти, делікатно торкнувся долонею його коліна.

-- Незабаром Ви будете на місці, -- сказав він по-німецьки, підтверджуючи несміливі здогади.

-- Звідки Ви знаєте? – здивувався Скужевський.

-- Ми саме спустилися на дно долини. Прислухайтеся до вітру.

Дійсно, буря вила не зустрічаючи жодних перешкод. Місцевість навколо диліжансу була рівною і відкритою.

-- Як Ви це зносите? – запитав Павел.

-- Ми вже звикли. Зрештою, не так вже і холодно. Тільки п'ятнадцять градусів морозу.

Скужевський почув дивний звук. Тільки через деякий час зрозумів, що це клацання його зубів.

-- Це Норвегія, -- усміхнувся його співрозмовник. – Погане місце для відвідування зимою.

Мусив признати йому рацію. Ще й попереджали його. Він міг залишитися в Осло. Міг почекати на відлигу. Але поїхав. Кілька сотень кілометрів через високий перевал. Запізнювався вже на тиждень, саме стільки він стратив, перечікуючи хуртовини. Він прикрив очі і втома відразу ж перемогла. Йому снився сон…Лани стиглої пшениці хиталися від легких подмухів літнього вітру. На блакитному небі сяяло чудесно тепле сонце…

Він прокинувся відразу, як тільки диліжанс зупинився. Пасажири товпилися в бік виходу. Крізь відчинені двері увірвався потік крижаного повітря. Доктор з зусиллям відкинув шкіру і одягнув тепле подорожнє пальто з верблюжої вовни, на якому досі сидів. На голову натягнув каракулеву папаху. Повільно, обережно вийшов надвір. Шкіру на щоках відразу ж обпекло. Він вдихнув кілька разів і поступово почав приходити до себе. Розглянувся очами, що сльозилися від морозу. Засипана снігом карета, нелюдськи втомлені коні вкриті ковдрами, візник у важкій медвежій шубі, що власне жваво зіскочив з козлів. Хлопець в уніформі знімав з даху валізи і пакунки. Перед дерев’янним будинком станції на вітрі хиталася вивіска. Берген. Доктор поглянув на свій багаж. Він і гадки не мав, як далеко до лікарні. Доведеться найняти сани. Несподівано хтось міцно стиснув його долоню.

-- Армауер Гансен, -- почув. – Я вирішив зустріти Вас, колего. Вітаємо в Бергені.

-- Дуже приємно. Павел Скужевський. – Він ледь не відкусив собі язика, його щелепа клацала наче мишоловка.

З зусиллям, він підняв голову. Доктор Гансен не виглядав на свої тридцять п'ять років. Шкіра на обличчі потемніла від сонця і морозу, блакитні очі палали дивним блиском.

-- Бачу, що подорож далася Вам взнаки, колего, -- сказав він стурбовано. – Лікарня знаходиться за дві вулиці звідси. Зараз будемо на місці.

Він поклав дві скрині та оббиту по кутах валізу гостя на легкі сани, які привіз з собою.

-- Перепрошую за запізнення…

-- Та нічого. Я здогадався, що Вас затримав сніг. Інколи дорога завмирає на кілька тижнів. Але обіцяють, що за десять років до нас проведуть залізничну лінію. А як виглядають зими у Вас, в Польщі ? – запитав.

-- Значно тепліше, -- промовив Скужевський запинаючись і клацаючи зубами. – І не віє так страшно. Крім того ця полярна ніч…

Господар легко посміхнувся.

-- Та не перебільшуйте. Тут, в Бергені, полярних ночей не буває. Просто о другій годині темніє…

Вони йшли поміж будинків. Незважаючи на темряву і сльози в очах, Павел зауважив, що всі будівлі на вулиці зроблені з дерева. Помальовані в білий або світло-зелений колір, вони справляли сумне враження. Їх оббили тонкими дошками, що заходили одна на одну. Це нагадало йому конструкцію вітрильних човнів, які він бачив коли практикував на Поліссі.

В багатьох вікнах світилося. Всередині люди сиділи біля теплих пічок, пили каву, розмовляли або бавилися з дітьми. Він стиснув зуби, і щоб хоча б частково втекти від реальності, почав рахувати кроки. Зробив дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість… Півтора кілометра.

Незабаром вони зупинилися біля невеликої брами. В темряві йому ще вдалося зауважити дерев'яну вежу, що здіймалася обіч.

-- Лікарняна капличка, -- пояснив господар.

Закутаний в кожух охоронець мовчки впустив їх всередину. Доктор Гансен взяв дві скрині, так наче вони нічого не важили і просто закинув собі по одній на кожне плече. Новоприбулий зайнявся своєю валізою і рушив слідом. Будинки лікарні з трьох сторін оточували велике подвір'я. З вулиці прямокутник замикала невеличка, дерев'яна капличка. Вони зайшли на подвір'я. Там лежало біля метра снігу. Тільки від брами до вхідних дверей прокопали вузеньку стежку і рясно посипали попелом.

Гансен йшов як балерина, балансуючи скринями; одна з яких була значно важчою, тому йому було нелегко втримати рівновагу. Скужевський волочив валізу по снігу. В нього не було сили нести її. В одному з кутів подвір'я лежало кілька пакунків, загорнутих в старе полотно, вкритих інеєм. Він інтуїтивно відчув смерть.

-- При такій погоді неможливо поховати чи спалити трупи, -- сказав норвезький лікар. – Поки що лежать замерзлі в снігу. Коли наступить весна, ми вивеземо їх на цвинтар за містом і спалимо.

Двері відчинилися з легким скрипом. Вони опинилися у великому вестибюлі. Пахло приготованим м'ясом і горілим деревом, але крізь ці приємні запахи пробивався сморід карболової