грузовики, автобуси й великі трактори, запряжені у вагони на гумових шинах.

До деталів приглядатися не можна, бо тоді остаточно губишся в цьому вирові праці й руху. Нархарчівські їдальні, касарні, базар, амбулаторія, почта — все це оточено юрбами робітників, галасом і стуком.

Тут у всьому почувається могутній хід соціялізму, могутній рух уперед. Тут здійснюється електрична мрія нашого Союзу.

В цих копальнях здобувають електрику.

Дніпрельстан зворухнув увесь південь України: тут тільки й чути розмови про нього. Розмови гострі й напружені. Безліч спліток, нарікань переплітаються зі справжнім захопленням.

Місцеві запорозькі газети віддають найбільше уваги Дніпрельстанові. Особливо гостро стежать вони за зловживаннями й за проявами бюрократизму та протекціонізму.

В газеті «Красное Запорожье» ми прочитали в одному з відчитів сміливі слова якогось робітника, що гостро виступав проти протекціонізму. Він заявив, що Дніпрельстан — це великий океан, що в нього вливається брудна, засмічена річка протекціонізму.

В цьому відношенні на Дніпрельстані, дійсно, не все гаразд. Старі специ, що працюють на Дніпрельстані, ніяк не можуть і тут позбутися своїх старовинних звичок, але око робітника гостро стежить за ними, і всі їхні махінації рано чи пізно викривається.

Нас трохи вразив ще один момент — це абсолютна відсутність культурної роботи. Вже зовсім не говорячи про будь-яку українізацію, яка, можливо, й непотрібна, бо тут працює, за даними старшого інспектора Дніпрельстану інженера Ковгуна, 60% українців, тут неможливо знайти українську газету, а тим більше українську книжку.

Ми вважаємо, що це е хиба, яку слід виправити нашому Держвидаву та Політосвіті.

Не зважаючи на те, що тут більшість робітників-українців, все написано тут російською мовою. Ми старанно тут шукали слова Дніпрельстан, що всім подобається своєю звучністю, але ніде його не знайшли.

Це є лише прикра зовнішність, бо Дніпрельстан є в глибинах тієї робітничої маси, що так напружено здобуває електричну енергію.

Зовнішність завше, звичайно, залежить од культурної верхушки. Верхушка на Дніпрельстані складається з інженерів та спеців.

Нам довелось познайомитися з кількома з них, коли ми їхали з Запоріжжя до Херсону.

Першою нашою сутичкою з ними було питання про українізацію. Треба було б чути всім, як ці вигодовані на радянських хлібах люди міркують про українізацію.

Українізація — це насильство. Українські селяни всі говорять російською зіпсованою мовою. Українська мова — це суржик, це вигадка петлюрівців. І, нарешті, сам старший інспектор Дніпрельстану, інженір Ковгун, заявив, що українців привезено з Галичини.

Тоді ми заявили, що коли далі логічно так міркувати, то можна дійти висновку, що малпу* вигадали німці.

З другого боку, коли йде розмова про Дніпрельстан, ця публіка стає надзвичайно шовиністичною.

Вони всі обурливо заявляють: «Ми — запорожці, наші предки звідси, ми — українці, а нас звільняють з Дніпрельстану й виписують людей із Москви. Москва все захопила в свої руки й не дає нам ходу».

От вам і верхушка!.. І добре роблять, що звільняють отаких спеців, — подумали ми, — бо тоді б дійсно всі родичі запорозькі мали б нагрузки, а Дніпрельстан не посувався б ні на крок.

Такі розмови призводять до того, що навколо Дніпрельстану утворюється неприємна атмосфера спліток. Ми добре розкусили цю публіку, і всі ці розмови не зіпсували нам настрою, не зменшили нашого вражіння від великих радянських будов.

Робітникам Дніпрельстану потрібна хороша преса, їм потрібна книжка і культурна розвага.

Письменникам слід не сваритись, а працювати так, як працюють на Дніпрельстані. Курбасові слід дати кілька гастролів у театрі, що будується над Кичкасом.*

Тоді, може, й специ довідаються, що українців не привезено з Галичини, а малпу вигадали не німці.

А селянство й робітництво, що напружено б'ється з природою, що провадить регулярну жорстоку війну з нею, мусить мати культурний відпочинок та культурну розвагу.

Запоріжжя, Нікопіль, Херсон, лимани і Чорне море...

Рівні береги, широкий Дніпро... Старий Дніпро останні роки котить свої повиті розвінчаною романтикою хвилі.

Перед порогами у Дніпропетровську, недалеко берега, є надзвичайно цікавий будинок, що саме тепер ремонтується. Це — колишнє купецьке зібрання (тепер буде робітничим клубом, звичайно). Ми не пам'ятаємо імени архитектора цього будинку, але ж його твір — це геніяльна сатира на тих, для кого він будував.

Величезний, трохи присадкуватий, будинок зовні суворо витриманий в стилі... банківського бюрка. Так-так — бюрка, не більше. Знаєте, такого американського, що коло нього людина мимоволі здається лише придатком до рахівничої машини.

Вікна будинку великі, але ж вузесенькі. Це не вікна. Це величезні щілини, що крізь них визирає хижо на всі боки потвора-павук капіталізму, добре захищений бетонними мурами від нападу.

Байдуже. Не допомогли бетонні мури. Робітничі хвилі, ніби сміючися й жартуючи, обертають страхіття-будинок, цей пам'ятник капіталізму на Вкраїні, у свій культосередок.

Робітничі хвилі, по той бік порогів, гарячково б'ються у вирі праці перед підніжжям велетенського пам'ятника майбутнього вільного життя всіх трудящих...

Вже опускаються в хвилі старого Дніпра перші ряжі (клітини з камінням), закладаючи першу «перемичку». З нею рівнобіжно буде друга. Тоді між ними візьмуть Дніпрові хвилі та й вичерпають без ніякої пошани до їхнього славетного минулого. І тоді на сухому дні супроти Хортиці (що то вона бачила) — та й збудують бетонний мур. Ото й буде гатка...

Тоді, поволі, підуть хвилі Дніпрові все вище, все вище, — ніби в останній бій...

Та де там — годі!.. Для них уже будуть готові шлюзи...

Темної бурхливої ночи виніс нас пароплав, гойдаючи на хвилях, з лиману в море.

Прощай, старий Дніпре! На той рік, на провесні, прокинешся вже молодим Дніпром. Дніпром електричної енергії майбутнього, широкого й вільного, як це бурхливе море...

_________________________

Примітки

Текст Дмитра Бузька і Ґео Шкурупія «Старим Дніпром в останній раз» представлено тут за публікацією в харківському часописі «Нова ґенерація» № 1, 1927. Збережено правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного. Примітки додані у 2017 році.

В осередку вандеї — Слово «вандея» є синонімом слова «контрреволюція». Походить від назви департаменту Вандея на заході Франції, де у 1793-1796 роках відбувався заколот проти Великої Французької революції.

... режисер Анощенко в «Трипільській трагедії»... — Ігровий