одна з кішечок, що пройшла спеціяльну школу, була призначена задовольняти почасти й бурхливіші прагнення зів'ялого, але все ще просякненого духом вічної юности розкішного тіла Явдохи Карловни.

Звичайно, все це були тільки сурогати, гідні викликати лише щире співчуття. Її ясновельможність відчувала в собі це співчуття до своєї особи в досконалому ступені і швидко її бадьорий розум знайшов ще один вихід: вона взяла до себе на виховання з виховального будинку хлопчика років чотирнадцяти.

Хлопчак був надзвичайно талановитий, і Явдоха Карловна була щаслива цілий рік. Це був останній рік її безхмарного щастя. Одного разу Яндоха Карловна викрила, що її хлопчик вживає свої таланти і по відношенню до Феліс. Ображена перш за все як жінка, її ясновельможність надавала ляпасів Феліс, кинула тремтливим голосом декілька драматичних докорів своєму вихованцю, втекла до спальні, схопила свою Сюсю і зайшлася сльозами, щирість яких цього разу не викликала жодних сумнінів.

Почуття її до зрадливого коханця по цім випадкові виросло за законом збільшення для нас цінности не тільки втраченого, але й того, можливість втрати чого стає очевидною.

Кавалерча дама, графіня Езельсберг перетворилась на щиросердо закохану самовіддану рабу свого п'ятнадцятирічного володаря. Володар наказав купити собі чоботи «бутилками» замість дорогих штиблет, що були в нього. Потім вивчився палити цигарки й шикарно плювати і, врешті, почав тягати на базар усе, за що можна було вторгувати кілька карбованців, потрібних йому, щоб підтримати авторитет серед знайомих парубчаків, що невідомо звідки з'явилися в скорий час.

Феліс, що нічого не мала против скромного хлопчика, яким вихованець був раніш, припинила тепер усяку близькість з ним, бо грубість викликала в ній щиру огидливість. Одного разу, увечері, коли хлопець з'явився додому п'яний з декількома п'яними ж товаришами і виявив цілком відвертий намір потішити товаришів задоволенням за її, Феліс, допомогою, вона — сумирна й лагідна дівчина — дала йому ляпаса в присутності всього товариства.

Після цієї образи хлопчак тієї ж ночи, загрожуючи її ясновельможності кухонним ножем, почав вимагати реабілітації. Її ясновельможність приволочила до себе напіводягнену Феліс, вимагаючи покірности. Її ясновельможність була зовсім обурена опором своєї завжди покірної небоги, але подолати цього опору не змогла. Феліс утекла знову до себе й замкнулась, а вихованець, примирившися з фактом і сплюнувши призирливо з приводу благальної пози своєї виховательки, діловито зібрав у вузол усі портативні коштовності, що залишилися ще в хаті і, не глянувши навіть на напівзомлілу свою коханку, зник назавжди з її дому і з її життя.

Графіня була глибоко стурбована й кілька днів посилено молилася, жаліючись богові на несправедливість долі й випрошуючи в нього нових милостей.

Нові милості й після цього, звичайно, час від часу посилалися їй, але вони коштували все дорожче, а грошей ставало все менше.

Її ясновельможність відчувала, що самі справжні злидні все ближче підступають до неї. Плоть її ставала день-у-день немічнішою, але дух лишався ще надто бадьорий, щоб задовольнятися навіть з п'ятнадцяти кішечок. На довершення нещастя її Сюся, та сама, що я згадував про неї на початку, захворіла й потрібувала курячого бульйону й свіжих вершків.

Графіня вперто молилася, вимолюючи спасіння. І нарешті її молитви дійшли.

Кость Степанович Потєєв, видатний судовий урядовець і ще видатніший мужчина, що був колись жагучим красунем і переможцем багатьох, значно більше навіть впертих серць, ніж серце Явдохи Карловни, переїхав на посаду до міста Київа й наніс візиту колишній чарівній Eudoxie.

Чарівній Eudoxie було вже п'ятдесят сім років, бувшому красуневі — шістдесят. Красунь був лисий, товстий і хворів на астму, але по старому, вийшовши з під рук перукаря, синьочорними були його вуса, по старому він, як справжній лев, старанно голився і пудрився.

Чарівна Eudoxie почастувала старого друга чаєм. Підчас цієї процедури старий друг відзначив декілька фактів: убогі меблі, ріжномастні чашечки, ложечки фраже, чай, що тхнув віниччям, і — чудесна молода постать шістнадцятирічної Феліс і її вишукане обличчя, що, здавалося зійшло з полотен прерафаелітів.

Залишившись вдвох з чарівною Eudoxie, старий друг з сердечної розмови легко пересвідчився, що його колишня подруга лишилась такою ж жадібною до благ життя, як і він сам, і що вона, позбавлена їх, провадить свої дні, висихаючи від жорстокої самотности.

Взявши на увагу всі ці факти, Кость Степанович на другий день прийшов з цукерками й квітками і дуже просто запропонував її ясновельможності передати йому опіку над її небогою за певну, досить пристойну, винагороду.

Швидко визначивши за цифрою винагороди можливий еквівалент життєвих радостей, що чекали на неї, пригадавши особливо курячий бульйон і свіжі вершки для хворої Сюсі, графіня подякувала богові й вдячно оповила свого друга обіймами, цілком невинними.

Її ясновельможності вдалося без великих труднощів прийти до переконання в надзвичайній шляхетності своєї поведінки відносно Феліс, яка була безприданницею і тому не могла й мріяти про розкішніше положення, ніж положення «petite amie» такого заможнього й поважного пана.

Що ж до самої Феліс, то життя її в домі її ясновельможности було так позбавлене всяких радощів і так рясніло всякою мерзотою, що вона ладна була піти куди завгодно й на яких завгодно умовах.

Угода сталась.

Її ясновельможність отримала досить даних, щоб дякувати милосердному небові цілком щиро. Феліс отримала чарівну окрему кімнату, купу туалетів і білизни і п'ятдесят карбованців на місяць «на шпильки». Добродій Потєєв отримав «petite amie», що поєднувала в собі безпосередність і невинність шістнадцятирічної дівчини з досвідченістю, що рекомендувала її, як гідну вихованку небіжчика графа Езельсберга.

Її ясновельможність була щаслива, оскільки може бути щасливий смертний. Рози її щастя, звичайно, не були позбавлені цілком зрозумілих, на такі випадки, шипів. Але це — закон існування.

Добродій Потєєв був щасливий, оскільки щасливий може бути смертний. Шипами на його радощах була непоборна огида до його особи з боку Феліс. Цієї огиди вона не могла инколи приховати, не зважаючи на всю свою вихованість.

Феліс? — Феліс найбільше щаслива була тим, що її коханцю було шістдесят років і тому, якими б молодими не були його почуття, тривалість їх виявів була обмежена...

У Феліс було багато вільного часу. Феліс переодягалася по десять разів на день, ходила гуляти — завжди самітня, бо для знайомих свого кола вона вмерла, — багато й без