Жовтневої революції,

двох орденів Червоного Прапора,

орденів Богдана Хмельницького,

Вітчизняної війни і Червоної зірки,

тричі Герою Чехословацької

Соціалістичної Республіки,

тричі Герою Німецької

Демократичної Республіки,

тричі Герою Народної Республіки Болгарія,

Герою Монгольської Народної Республіки,

Герою праці Монгольської Народної Республіки,

Герою Народно-Демократичної Республіки Лаос,

Герою Республіки Куба

Брежнєву Леоніду Іллічу

свій скромний труд

присвячує автор

Частина перша

Губа ^{Контрольно-пропускний пункт Київського вищого загальновійськового командного двічі Червонопрапорного училища імені Фрунзе 25 березня 1966 року}

1

Закриваючись рукою від сліпучого сонця, намагаюся відтягнути момент пробудження.

— Я ніч в наряді стояв, мені спати за статутом належить — чотири години.

— Хрін тобі в кишеню належить. Вставай, кажу. Арештували нас усіх.

Повідомлення про арешт не справило на мене зовсім ніякого враження. Я лише чітко усвідомив, що добрих півтори години як компенсація за безсонну ніч для мене безповоротно втрачені.

Сів на твердій кушетці. Потер лоба і очі кулаком. Голова розколювалася від недосипу.

Позіхнув, потягнувся до хрускоту в суглобах, зітхнув глибоко, щоб остаточно розвіяти сон, і, крутячи головою, щоб розім’яти шию, поцікавився:

— Скільки дали?

— Тобі п’ять.

— Пощастило тобі, Вітю. Нам з Сашком по десять діб припаяли, а Толяну, сержанту, всі п’ятнадцять.

— Кепське у нашого брата сержанта в училищі життя: отримуєш на п’ятірку більше, а мороки на четвертак.

— А автомат-то мій де? — Похопився я.

— Та все вже в роті: і автомати, і підсумки, і багнети. Зараз старшина принесе речові і продовольчі атестати, в баньку, на стрижку і вперед!

В основній кімнаті контрольно-пропускного пункту терміново зняті з занять першокурсники приймали документацію, перераховуючи папки з інструкціями. Їхній сержант діловито і співчутливо слухав нашого, співчутливо киваючи головою.

— Ока з нього не спускав, команду прогорлав наскільки горлянки вистачило, і ворота мої соколики відкрили борзо, і очима його пожирали як леви рикаючі. Так на ж тобі, ні за хвіст собачий п’ятнадцять всадив, а соколам по десятці. Ну, гаразд, Колю, служи!

Наші хлопці з варти зайшли за нами і під конвоєм повели на стрижку і в холодну баню.

2

У «приймальному покої» Київської гарнізонної гауптвахти чистота сліпуча. Викликали по списку, в якому я опинився першим.

— Товаришу молодший лейтенант, курсант Суворов для відбуття покарання на гарнізонну гауптвахту прибув!

— Скільки?

— П’ять діб арешту!

— За що?

«Тьху ти, чорт! — Промайнуло в голові. — І справді, за що ж це мене »?

Молодший лейтенант з незвичайно широким обличчям і напрочуд маленькими ногами нетерпляче свердлить мене свинцевими очима.

— За що? — Повторив він.

— Не можу знати!

— А хто заарештував?

— Не можу знати!

— У мене дізнаєшся, — ласкаво пообіцяв молодший лейтенант. — Наступний!

Увійшов мій сержант.

— Товаришу молодший лейтенант, сержант Макєєв^[7] для відбуття...

— Скільки? — Обірвав мордатий.

— П’ятнадцять діб арешту!

— Хто дав?

— Перший заступник командувача Київським військовим округом генерал-полковник Чиж!

— За що?

— Ми охороняли контрольно-пропускний пункт училища.

— А, — розуміюче усміхнувся молодший лейтенант. Він-то знав, та й всі три армії округу знали манеру генерал-полковника Чижа заарештовувати наряди контрольно-пропускних пунктів. Злі язики стверджували, що він заарештовував тільки наряди КПП, однак заарештовував завжди, при будь-якому відвідуванні будь-якого училища, батальйону, полку, дивізії, будь-якого полігону, стрільбища, складу — чого завгодно; всюди, де генерал-полковник Чиж проїжджав контрольно-пропускний пункт, він неодмінно заарештовував весь наряд. І терміни давав стандартні: начальнику зміни — п’ятнадцять діб арешту, бадьорій зміні — по десятці, сплячим — по п’ятірці. Тривало це довгі роки. Всі три армії і численні окремі частини, підрозділи, військові установи та організації підозрювали, що заступник командувача домагається для себе якоїсь не передбаченої Статутом церемонії зустрічі, та чого йому хочеться, ніхто здогадатися так і не зумів за всі роки його перебування на цій високій посаді.

На порозі приймального покою з’явилися два абсолютно звіроподібних єфрейтори, і прийом почався.

— 10 секунд... Роздягайсь!

Чоботи, ремені, шапки, шинелі — все миттєво полетіло на підлогу. І ось ми в чому мати народила стоїмо перед мордастим.

— Кру-гом! Нахилися! Розсунь! — Молодший лейтенант Радянської Армії досліджує наші дупи. На губі курити не можна, злісні курці іноді, загорнувши недопалок сигарети в папірець, сподівалися пронести його на губу в дупі. Хитрість ця давно відома губному керівництву і припиняється негайно і нещадно.

Звіроподібні єфрейтори завершили тим часом короткий, та гранично ретельний огляд нашого одягу і взуття, кинутого на підлогу.

— 15 секунд... Одягайсь!

Коли тебе заарештували не в місті, а в частині чи в училищі, і ти проходиш стандартну підготовку до відбування покарання — отримуєш продовольчий і речовий атестати, йдеш на стрижку і в баню, — знайди п’ять хвилин, щоб змінити свої чоботи на більші. Всякий, знаючи, що тебе чекає, віддасть свої. Взявши твої менші, він буде страждати, можливо, не менше за тебе, терпляче чекаючи твого повернення. Бо великі чоботи — порятунок на губі. Коли ти з натугою натягуєш чоботи, то не встигнути тобі в ті секунди: одягайсь! Роздягайсь! І п’ять діб арешту можуть перетворитися в десять, а то й в п’ятнадцять. Це явище звичайне і іменується воно «додатковий пайок», або ДП для стислості.

— Документи на стіл!

— Єфрейтор, прийміть ремені!

На губі все живуть без ременів, щоб не повісилися. Правда, в історії Київської губи був один дуже винахідливий в’язень, який в одиночній камері, де не було нічого, крім пригвинченої до підлоги табуретки, відірвавши нижній прошитий