сортують дерев'яні й металеві елементи у відповідні контейнери, їхнім обов'язком є також, застосовуючи шланг із водою, не давати підійматися пилові. Група працює близько десяти днів. Для неї найважливішим інструментом є так званий гідравлічний екскаватор, машина вагою 20-25 тонн з максимальним розмахом ковша 9 метрів, якого пускає в рух гідроциліндр. Екскаватор розпочинає демонтаж будинку з покрівлі, для цього використовують пряму лопату зі щелепним напіввідкритим ковшем, що забезпечує селективність виїмки, так крокви можна захоплювати поодинці, складуючи їх у контейнері з деревом, тоді як дрібніше будівельне сміття пересіюється.
Після того вимурувану стіну будівлі відповідно до ситуації зносять далі сортувальним ковшем або ж зворотним ковшем шар за шаром знімають будівельні матеріали згори донизу, переміщаючи брухт у призначений для нього контейнер. Грейфер — це пристрій, який використовується переважно для переміщення невеликих за розміром матеріалів або для зриву фундаменту, окрім того, цю машину можна застосувати для того, щоб звалити останню стіну будівлі та відтягнути її вбік.
У випадку цього будинку, довжина якого 14 метрів, ширина — близько 8 метрів, а висота двоповерхової будівлі з мансардою і підвалом — також близько 8 метрів, об'єм, який потрібно знести, становить близько 900 метрів кубічних, помножених на 0,25 об'єму твердої маси, в результаті чого отримаємо 225 метрів кубічних. Для того, щоб підрахувати кількість завантажених брухтом кузовів вантажівки, потрібно враховувати непресовану масу, для цього масу перераховують з урахуванням фактора 1,3. Отже, у результаті демонтажу цього будинку отримаємо непресовану масу об'ємом 290 кубів. Якщо ж урахувати, що одна ходка вантажівки забирає 17-18 кубічних метрів будівельного брухту, то розраховувати потрібно на 17 ходок вантажівки з причепом, внаслідок яких увесь будівельний матеріал звезуть на одне з численних у передмістях Берліна будівельних звалищ. Густина води дорівнює 1, густина дерева 0,25, бита цегла має густину 2,2. Такий фактор перерахунку габаритів матеріалів. Вага купальні, яка не має підвалу (довжина купальні 5,50 метра, ширина 3,80 метра), стіни якої і всі вбудовані об'єкти виготовлено з дерева, становить всього 4 тонни, тоді як вага основного будинку — цілих 500 тонн.
Спочатку п'ятеро, згодом троє робітників працюють на земельній ділянці упродовж двох тижнів. Перерва на сніданок від 9 до 9:30, обідня перерва від 12 до 13 години. Під час перерви чоловіки сидять на траві, їдять і п'ють, дехто — спершись на дерево, вони курять цигарки, дивлячись на озеро. Після завершення демонтажу будинку, коли про місце, де він стояв, нагадує тільки котлован, земельна ділянка несподівано зменшується в розмірах. І поки на цьому самому місці спорудять наступний дім, краєвид на короткий час знову стає самим собою.
Особлива подяка для пані др. Діклан з Центру імені Мойсея Мендельсона в Потсдамі; пані Весперманн з Федерального інституту у справах школи і медій в Берліні, пані Поланд з Архіву федерального округу на ріках Одра і Шпреє; пані Ваґнер з Центрального архіву землі Бранденбург, пані др. Шроль з Архіву федеральної землі Берлін, панові Яґельському з Інституту єврейської історії у Варшаві; Архіву будівельної документації міста Кьопенік — за надання численних актів та листів, а також відео- та фотоматеріалів, які стали визначальними для моєї праці.
За допомогу під час моєї пошукової роботи, поради і відповіді на безліч моїх запитань я дякую: д-ру Вайследеру, Андреасові Петеру, Еллен Яннінґс, Крістель Нойбельт-Мінцляфф, Елізабет Енґель, Саші Левіну, Ґотлібові Кашубе, Ірмґард Фішер, Бото Опперманнові, Марзі Томас, Бернду та Ангелі Андресам, Берндові Андресу ст. та Юттідоріс Андрес, подружжю Бенке, Райнерові Вагнеру, Маріон Вельш, родині Мюллер-Гушке, д-ру Фаберу, Карлі Міндах, панові Міндахові, Райнгарду Кізеветтеру, Гансові-О. Фінке, панові Герфурту, Єнсові Нестфоґелю, Франку Лємке, д-ру Цаумзайлю, панові Тожинському, д-ру Александеру, Клаусу Весселю, Діркові Ерпенбеку, Анке Оттен, Елізі Борг, пані Ердманн, Рюдіґеру та Зіґрід Ґалюнам, а також моєму батькові та моїй матері.
За те, що слухав, за безмежну терплячість до всіх моїх запитань, які, не було б його, я мусила б ставити сама собі, я вдячна Вольфгангу.
Якби цей клаптик землі, дім і озеро не були його батьківщиною, ніщо би не тримало його у східній зоні. І ось батьківщина перетворилася на пастку.
Спочатку п'ятеро, згодом троє робітників працюють на земельній ділянці упродовж двох тижнів. Перерва на сніданок від 9 до 9:30, обідня перерва від 12 до 13 години. Під час перерви чоловіки сидять на траві, їдять і п'ють, дехто — спершись на дерево, вони курять цигарки, дивлячись на озеро. Після завершення демонтажу будинку, коли про місце, де він стояв, нагадує тільки котлован, земельна ділянка несподівано зменшується в розмірах. І поки на цьому самому місці спорудять наступний дім, краєвид на короткий час знову стає самим собою.
Подяка
Хочу висловити щиру вдячність Індрі Вуссов, Беаті Пувалі, сенатові міста Берлін, а також фундації імені Боша за фінансову підтримку, надану можливість письменницької стипендії та сприяння дослідницько-пошуковій роботі під час написання цієї книжки.Особлива подяка для пані др. Діклан з Центру імені Мойсея Мендельсона в Потсдамі; пані Весперманн з Федерального інституту у справах школи і медій в Берліні, пані Поланд з Архіву федерального округу на ріках Одра і Шпреє; пані Ваґнер з Центрального архіву землі Бранденбург, пані др. Шроль з Архіву федеральної землі Берлін, панові Яґельському з Інституту єврейської історії у Варшаві; Архіву будівельної документації міста Кьопенік — за надання численних актів та листів, а також відео- та фотоматеріалів, які стали визначальними для моєї праці.
За допомогу під час моєї пошукової роботи, поради і відповіді на безліч моїх запитань я дякую: д-ру Вайследеру, Андреасові Петеру, Еллен Яннінґс, Крістель Нойбельт-Мінцляфф, Елізабет Енґель, Саші Левіну, Ґотлібові Кашубе, Ірмґард Фішер, Бото Опперманнові, Марзі Томас, Бернду та Ангелі Андресам, Берндові Андресу ст. та Юттідоріс Андрес, подружжю Бенке, Райнерові Вагнеру, Маріон Вельш, родині Мюллер-Гушке, д-ру Фаберу, Карлі Міндах, панові Міндахові, Райнгарду Кізеветтеру, Гансові-О. Фінке, панові Герфурту, Єнсові Нестфоґелю, Франку Лємке, д-ру Цаумзайлю, панові Тожинському, д-ру Александеру, Клаусу Весселю, Діркові Ерпенбеку, Анке Оттен, Елізі Борг, пані Ердманн, Рюдіґеру та Зіґрід Ґалюнам, а також моєму батькові та моїй матері.
За те, що слухав, за безмежну терплячість до всіх моїх запитань, які, не було б його, я мусила б ставити сама собі, я вдячна Вольфгангу.
Якби цей клаптик землі, дім і озеро не були його батьківщиною, ніщо би не тримало його у східній зоні. І ось батьківщина перетворилася на пастку.