до його зовнішніх бар’єрів вулиці кишіли озброєними важкими кийками охоронцями у чорних одностроях з горилоподібними обличчями.

Вінстон рвучко обернувся, напустивши на обличчя вираз спокійного оптимізму, — саме з таким виразом обличчя рекомендувалося перебувати перед телеекраном. Він перетнув кімнату і опинився на маленькій кухні. Пішовши з Міністерства о цій порі дня, він пожертвував своїм обідом у буфеті, хоча й знав, що вдома на кухні немає їжі, окрім шматка чорного хліба, який він ще мусив приберегти для завтрашнього сніданку. Він дістав з полиці пляшку безбарвної рідини із простою білою етикеткою, на якій було написано Джин «Перемога». Від нього ширився нудотний олійний духман, як від китайського рисового спирту. Вінстон налив собі майже повну кружку, зібрався з духом і випив її як ліки.

Умить його обличчя побуряковіло, а з очей потекли сльози. На смак цей напій був як азотна кислота, і, ковтаючи його, здавалося, ніби по голові уперіщив гумовий кийок. Проте наступної миті у животі йому перестало пекти, і світ навколо повеселішав. Він дістав цигарку із зім’ятої пачки з написом Сигарети «Перемога», неуважно повернув її вертикально, і тютюн відразу ж висипався на підлогу. З наступною цигаркою він був обережнішим. Потім повернувся до кімнати і сів за столик, що стояв ліворуч від телеекрана. Дістав із шухляди ручку, чорнильницю і новий записник, завбільшки з четвертину звичайного аркуша паперу. Записник мав червоний корінець і палітурку під мармур.

Телеекран у кімнаті чомусь був розміщений нестандартно. Замість звичного розташування на торцевій стіні, звідки у полі його зору опинялася вся кімната, екран був змонтований на довшій стіні, навпроти вікна. Збоку від нього була неглибока ніша, яка при плануванні квартир, мабуть, призначалася для книжкових полиць — якраз там тепер і сидів Вінстон. Перебуваючи в ніші й відхилившись назад, Вінстон не потрапляв у зону телеекрана, а отже, був для нього невидимим. Звичайно, його могли підслуховувати, але доки він так сидів, його не бачили. Саме незвичне планування кімнати почасти підштовхнуло його до думки зайнятися тим, що він саме зараз збирався робити.

Але також цю ідею йому підкинув ще й записник, який він щойно дістав із шухляди. Записник був дуже гарним. Його гладенький кремовий папір, трохи пожовклий від часу, не виробляли вже принаймні років сорок. Проте Вінстон не сумнівався в тому, що нотатник був ще давнішим. Він помітив записник на вітрині занедбаної крамнички старих речей у занехаяному кварталі міста (в якому саме кварталі, він уже не пам’ятав), і його відразу опанувало нестримне бажання його придбати. Членам партії не рекомендувалося користуватися звичайними крамницями (це називалося «купувати товари на чорному ринку»), але цього правила не завжди дотримувалися, бо існували такі речі, як шнурки для черевиків або леза для гоління, які годі було придбати деінде. Він швидко ковзнув поглядом вгору й униз по вулиці, а потім прослизнув до крамниці й купив того записника за два долари п’ятдесят центів. Тоді він ще не знав напевне, що робитиме із записником. З почуттям провини він у своєму портфелі приніс його додому. Хоча нотатник і був чистий, без жодного запису, проте все одно було небезпечно мати таку річ.

Тепер він збирався почати писати у ньому щоденник. Закон це не забороняв (закон нічого не забороняв, адже його більше не існувало), але якби його спіймали, то напевне засудили б до смерті або, щонайменше, заслали б на двадцять п’ять років до табору примусової праці. Вінстон встромив у ручку залізне перо й послинив, обсмоктуючи жир. Перо було архаїчним інструментом, яке рідко вживалося навіть для підписів, і він потай роздобув собі одне, хоча це було й нелегко, лише через відчуття, що чудовий кремовий папір заслуговував, аби на ньому писали справжнім пером, а не шкрябали чорнильним олівцем. Власне, він не звик писати від руки. Крім дуже коротких нотаток усе інше він диктував у мовопис, але для його нинішньої мети цей спосіб, звичайно, не підходив. Він умочив перо у чорнило і лише на секунду завмер. Він затремтів. Залишити на папері слід від чорнила означало безповоротно переступити межу. Дрібними кострубатими літерами він написав:

4 квітня 1984 р.

Він відкинувся назад. На нього навалилося відчуття цілковитої безпорадності. Насамперед він не був переконаний, що це саме 1984 рік. Ця дата була наближеною до правди, бо він не сумнівався, що йому виповнилося тридцять дев’ять, і вірив у те, що він народився десь між 1944 і 1945 роками. Але точно визначити дату в межах кількох років сьогодні вже було неможливо.

А для кого, власне, — раптом виник у нього сумнів — він надумав вести щоденник? Для майбутнього, для людей, які ще не народилися. Він деякий час роздумував над сумнівною датою, виведеною у записнику, а потім раптом його думки наштовхнулися на слово з Новомови — дводумство. Чи не вперше він збагнув грандіозність свого задуму. Чи зможе він звернутися до майбутнього? Це неможливо. Майбутнє або буде схоже на сучасність, і в такому разі воно не слухатиме його, або ж воно буде зовсім іншим і не зрозуміє Вінстонових проблем.

Якийсь час він сидів, втупившись у папір. З телеекрана гримнула скрипуча військова музика. Цікаво, що він не лише втратив спроможність виразити себе, а й навіть забув, що саме хотів спочатку сказати. Протягом тижнів він готувався до цієї миті, але йому ніколи не спадало на думку, що для цього йому потрібно буде щось іще, окрім мужності. Треба було просто взяти і написати. Усе, що він мав зробити, — це перенести на папір нескінченний і тривожний монолог, що багато років лунав у його голові. Проте цієї хвилини навіть монолог затих. Окрім того, нестерпно засвербіла його варикозна виразка. Він не наважувався її почухати, бо від цього вона щоразу запалювалася. Секунди спливали. Він не усвідомлював нічого, крім білої порожнечі сторінки перед собою, свербіння шкіри над своєю щиколоткою, ревіння музики та легкого дурману в голові від випитого джину.

Несподівано, запанікувавши, він почав писати, лише нечітко усвідомлюючи, що саме він виливає на папір. Його дрібні дитячі букви повзли сторінкою то вгору, то вниз; спочатку почали губитися великі літери, а потім крапки і коми:

4 квітня 1984 року. Учора ввечері в кіно. Усі фільми про війну. Один досить непоганий, корабель повний біженців, який бомбардували десь у Середземному морі. Публіці дуже сподобалися кадри з величезним гладким чоловіком який плив у морі втікаючи від гелікоптера що переслідував його, спочатку показували як він борсався у воді наче тюлень потім його показали крізь