¹⁹⁷ Зброю подав тобі батько вітчизни, твій батько, а ворог

¹⁹⁸     Батьком набуте майно хоче собі загребти.

¹⁹⁹ Праведна зброя твоя, а в напасника стріли злочинні,

²⁰⁰     Правда, пошана богів — ось де знамено твоє.

²⁰¹ Силою права подоланий парф; хай подоланий буде

²⁰²     Й списом, щоб східні скарби вождь мій для Риму здобув.

²⁰³ Благословіте ж похід, батьку Марсе і Цезарю-батьку:

²⁰⁴     Богом один із вас є, другий — ним буде в свій час.

²⁰⁵ Я перемогу віщую тобі, оспівать обіцяю,

²⁰⁶     Скільки снаги та чуття, гучно, звитяжцю, тебе.

²⁰⁷ Будеш загони вести й підбадьорювать їх моїм словом,

²⁰⁸     Тільки б ти серцем своїм слово оте прихистив!

²⁰⁹ Спини парф'ян-втікачів, груди римлян оспівувать буду

²¹⁰     Й стріли, що мече їх парф, коней звернувши назад.

²¹¹ Ти утікаєш, щоб перемогти, але що ж залишаєш

²¹²     Для переможених? Марс, парфе, покинув тебе.

²¹³ Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа,

²¹⁴     Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить.

²¹⁵ Поперед тебе ітимуть вожді з ланцюгами на шиях —

²¹⁶     Їм уже втеча стрімка не допоможе тепер.

²¹⁷ Весело те споглядатиме юнь — наші хлопці й дівчата,

²¹⁸     В кожного з нас у той день щастям душа забринить.

²¹⁹ От запитає котрась: "Як вождів тих імення? Які ж то

²²⁰     Гори зображені там, ріки, долини які?"

²²¹ Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала,

²²²     Хоч би й не знав ти всього — мов про відоме, кажи:

²²³ "Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма

²²⁴     В'ються по плечах, то це — славний на витоки Тігр.

²²⁵ Там он вірмени ідуть; ось — Данаєва донька Персіда;

²²⁶     Це — славнозвісне колись місто між перських долин.

²²⁷ Цей ось і той он — вожді". Якщо знаєш — назви поіменно,

²²⁸     Втім, хоч би навіть не знав, — сам ти їх вдало назви.

²²⁹ Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:

²³⁰     Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.

²³¹ Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних

²³²     Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.

²³³ Тільки-но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись,

²³⁴     Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить

²³⁵ Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце

²³⁶     Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов.

²³⁷ Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,

²³⁸     Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.

²³⁹ Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,

²⁴⁰     Болі, турботні думки вже не захмарять чола.

²⁴¹ Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,

²⁴²     Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.

²⁴³ Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:

²⁴⁴     Владна Венера й вино — наче вогонь у вогні.

²⁴⁵ Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:

²⁴⁶     Не за вином, не вночі вроду цінити берись.

²⁴⁷ Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,

²⁴⁸     Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".

²⁴⁹ Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,

²⁵⁰     Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.

²⁵¹ Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,

²⁵²     Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день.

²⁵³ Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? —

²⁵⁴     Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.

²⁵⁵ Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,

²⁵⁶     А чи купальні, що в них води сірчані паркі?

²⁵⁷ Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:

²⁵⁸     "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"

²⁵⁹ Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня —

²⁶⁰     В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.

²⁶¹ Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,

²⁶²     Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.

²⁶³ Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,

²⁶⁴     Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.

²⁶⁵ Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати

²⁶⁶     Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.

²⁶⁷ Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,

²⁶⁸     Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!

²⁶⁹ Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,

²⁷⁰     Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав.

²⁷¹ Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади,

²⁷²     Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,

²⁷³ Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду —

²⁷⁴     Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі.

²⁷⁵ Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,

²⁷⁶     Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.

²⁷⁷ От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю —

²⁷⁸     Жінка до нас по любов першою б мусила йти!

²⁷⁹ Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,

²⁸⁰     Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.

²⁸¹ В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,

²⁸²     Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.

²⁸³ Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала

²⁸⁴     Пломенем і через те духу пустилась в петлі?

²⁸⁵ Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила —

²⁸⁶     І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.

²⁸⁷ Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,

²⁸⁸     Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось.

²⁸⁹ Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди

²⁹⁰     Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.

²⁹¹ Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,

²⁹²     В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком.

²⁹³ Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,

²⁹⁴     Кожна жадала відчуть буйну вагу