ПЕРЕДМОВА
Зиґзаґи. Геометричні лінійні елементи, що, немов постійно сумніваючись, змінюють вектор власного напрямку.
Зиґзаґи скрізь. У настрої, рішеннях, словах і емоціях – вони безжальні, безумовні та неодмінно присутні поруч чи у кожному з нас.
Вверх, вниз, вправо, вліво, так, ні, мінус, плюс, пауза, старт – зиґзаґами пронизане і динамічно змінюється все навкруги.
Змінюється навіть написане і в написаному. Не вірите? Перечитайте цю книгу через рік.
І нехай ці зміни будуть на краще.
Хай прийде новий горизонт.
ЗОЛОТЕ СЕРЦЕ
У золотого серця є проблеми – Тріпоче струмом як коротять клеми І тисне в грудях холодом грудневим Бо хоч не кам’яне, та металеве…
МЕТЕЛИКИ
Защемило мені, запекло – Влізло в голову скалкою слово І тихенько собі залягло Крадькома, несвідомо, нервово
Опустилося до хрипоти, Поперек стало клаптем у горлі І метеликів у животі Зачинило насилу в неволі
А ті вились наївно уверх, Тріпотіли з глухим перестуком Та непросто здолати бар’єр, Що в минулому витканий звуком
Ми ж дорослі, візьми – та й забудь Але ж ні – вже дісталось до серця Розтеклося, розбіглось, мов ртуть І нелегко докупи збереться
Та зберу. Переловлю в кулак, Розітру і розвію в вітрила – Хай за вітром малюють зиґзаґ Невагомі метеликів крила
ФІРАНКИ
Фіранки сліз закрили очі, Сховали серце і думки, І в молитвах проходять ночі, Хоча усе чого так хочу Лежить на відстані руки
Весільні дзвони б’ють на сполох, Кричать, що треба б вже було Із серця викинути мотлох, Чиїмсь вустам заграти соло І вже не вірити в любов
Я посміхнусь, бо все це знаю, Хоча і роблю навпаки, – І через біль переступаю Як третій келих піднімаю Всякчас із лівої руки...
МИШКА
(дитяча версія)
Жила-була маленька мишка Вушка, лапки, хвостик сіренький Їла кашку, читала книжку Час від часу гризла печенько
Та якось по дорозі з поля Упустила одне зернятко – Забагато взяла квасолі У малі волохаті лапки
І побачила краєм ока Як підняло оту зернину Більченя, що жило високо На великій липі сусідній
І побігла мишка до хатки, Нагребла у жменьку гостинці І поклала під липу зранку Крадькома на отому ж місці
Заховалась за листям мишка І чекала довго й терпляче Та дивилася тишком-нишком Чи дійде її передача
Більченя обережно злізло, Здивувалося, озирнулось, Все огледіло, обдивилось, Скуштувало і... посміхнулось!
І щось теплим вітром в сердечку Здійнялось в малої тваринки І заповнило до краєчків Невідому досі шпаринку
Так щоранку мишка й носила Більченяті свої дарунки Й нічогісінько не просила – Мишці було добре від думки
Що вона живе недаремно І що радість комусь приносить Бо ж давати справді приємно Якщо навіть про це не просять
(недитяча версія)
Та лишились якось гостинці І на другий день, і на шостий... Зачинилась мишка у нірці І сидить, підібгавши хвостик
Перебігла білка деінде – Кличуть вищі липи юрбою, А у мишки піти не вийде Бо не взяти нірку з собою
І не втримала, покотила – Завелике сіреньке серце У безодню упало пилом І до дна, де сльозами ллється
Не дістати жодній драбині – Надто глибоко мишка тоне Та спасеться як по зернині Цю безодню колись наповнить...
СУВІЙ
Ти поринаєш у сувій Тісного підземелля ночі І линуть за тобою очі, Заплутавшись в ході твоїй
Ти танеш в сутінках, мов лід, І знов якась моя частинка, Мене невидима краплинка Йде за тобою слід-у-слід
Я ж залишаюсь в пастці стін, – Хоча душа осиротіла, Розкинувши поспішно крила, Тобі несеться навздогін...
БІЛОСНІЖКО
Під ковдрою твого нерозуміння Застигла у холодному теплі Моя любов. Пірнуло в сон терпіння Прощальним поцілунком на чолі
Затихло все – докори і образи, Тупіє, гасне, застигає біль Й росте повільно наді мною панцир Зі снігу, смутку і радіохвиль
І обіймає айсбергами серце Невидимий для ока льодовик – Крізь них не допливе і не проб’ється До месенджеру ні один мій крик
Тож знову не прокинусь. Все спочатку Думками пройду всоте уві сні, Невимовленим заримую згадки Й чекатиму відлиги і весни
Бо знаю те, що лід – не вічний Й зігріті сніжним укриттям Озиминою зійдуть пишно Всі незабуті почуття...
ВЕСНА
Теплом відлиги прочинила серце Навшпиньки увійшла і на осонні Роззувшись із чобіт, пішла босоніж Лишаючи в повітрі ноти терцій
І прокидались, втомлені гамбітом, І, жмурячись, вилазили з барлогів, З перин, пуховиків, мереж і блогів Озимі почуття весняним цвітом
І білим візерунком заквітчали, Зрослися і загоїли собою В фортечних мурах діри і пробої Вини, нерозуміння і печалей
І оселили у найвищій вежі Яскравою ранковою зорею Несказане у ямбах і хореях – Хай світочем сія! Нехай бентежить...
******
Тобою непомітно став залежним... Люблю тебе. Люблю тебе безмежно
АЛХІМІЯ
Якщо шукаєш філософський камінь А з ним цілющий еліксир життя – Рецепт простий – але скажу між нами Приготування – справа не проста
Розплавлений свинець залий у рани Додай дві дрібки фосфору образ І до кипіння доведи думками Яким давно не місце і не час
Тепер засни. Нехай усе застигне Миттєвостями спогадів і слів, А вдосвіта, коли печаль затихне Приправ ретельно сіллю почуттів
І виколупуй, діставай, витрушуй, З гірким сірчаним досвідом змішай Та кислотою виливай у душу Терпи. Воно їдке. Не заважай –
Хай їсть допоки не буде́ прозорим – Тоді проступить золотом твій шал Й спочине, герцем стомлений у зброї, У формі серця вилитий метал
Це все – ти зміг. Досяг. Здобув уміння. Та як же прикро, що разом із ним Все залишилось в пам’яті камінням Але не філософським, а простим
Бо той єдиний філософський камінь Що еліксиром все живе зцілить – Лише любов, що шириться серцями І золотить собою кожну мить...
MORE
Ми всі живемо лиш для того Аби поїхати до моря Коли край неба молодого У літню ніч серпом надоре
Що може бути важливішим За те, що нам шепочуть хвилі Блакитним паттерном у тиші, Розмореним вечірнім штилем
Вони відкриють таємницю Таку просту, таку буденну – Немає жодної різниці Хто ти – ми всі аборигени
Які лиш думають насправді, Що на екрані