- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (20) »
сортів — жирну, півжирну та суху. Виставляйте пиво — і хай мою тещу вхопить трясця, якщо гості не будуть вас цілувати. Ну, можете підкинути на додаток печінку тріскову, але то вже для гонору. Просто? А гості з нетерпінням чекатимуть наступного візиту до вас, ще й групу іхтіологів приведуть!
…Кілька слів про досвід зарубіжних кулінарів. Взірцем раціонального режиму харчування тамтешні гурмани вважають салат “Пейзан-модерн”. Це мішанка з бананів, ананасів, грейпфрута, манго, омарів, кокосового молока та іншої екзотичної петрушки. Проте труднощі заготовчого порядку не дозволяють нам рекомендувати такий салат.
З РЕЦЕНЗІЇ: “ПИСЬМЕННИК ВМІЄ БУКВАЛЬНО КІЛЬКОМА МАЗКАМИ ВИКЛИКАТИ ОГИДУ ДО СВОГО ГЕРОЯ”.
ЦІКАВО, НА СКІЛЬКИ ОДСУНУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ВІЧНОГО ДВИГУНА З ВИНАХОДОМ САМОГОННОГО АПАРАТА?
У КОЖНОГО ДАНТЕСА Є СВІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ПОЕТ.
КУЛЬТУРА ПІШЛА ВПЕРЕД, БЕЗКУЛЬТУР’Я ЛИШИЛОСЬ НА МІСЦІ.
ТАК БОЯВСЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЩО ПІДРОБЛЯВ ВЛАСНИЙ ПІДПИС.
З РЕЦЕНЗІЇ: “АВТОР ПОКАЗАВ СЕБЕ БЕЗДУМНИМ ІНТЕЛЕКТУАЛОМ”.
БУВАЄ, ЛЮДИНУ Б’ЮТЬ НА СМЕРТЬ. А БУВАЄ — НА ВСЕ ЖИТТЯ.
ПАМ’ЯТАЙМО: І ДАЛЬТОНІЗМ Є ОРИГІНАЛЬНИМ БАЧЕННЯМ СВІТУ.
З РЕЦЕНЗІЇ: “ЦІКАВА СЮЖЕТНА ЛІНІЯ ПРИВЕЛА ГЕРОЇНЮ ДО САМОГУБСТВА”.
КРОКУВАВ В НОГУ З ВІКОМ. ПЕНСІЙНИМ.
НА ЗАКІНЧЕННЯ СИМПОЗІУМУ З РЕЖИМУ ЕКОНОМІЇ ВІДБУВСЯ ВЕЛИКИЙ БАНКЕТ.
А ЯК З ПЕНСІЯМИ ПО ТВОРЧІЙ ІНВАЛІДНОСТІ?
ЕПІТАФІЯ: “ЗАГИНУВ У БОРНІ З АЛКОГОЛЕМ”.
І ВІД СТИРАННЯ ГРАНІ МОЖУТЬ ГОСТРІШАТИ.
МИ СТІЛЬКИ ВЗЯЛИ ВІД ПРИРОДИ, ЩО НЕ МОЖЕМО ЧЕКАТИ ОД НЕЇ МИЛОСТІ.
ТЕБЕ НАЗВАЛИ ДУРНЕМ? НЕ ГАРЯЧКУЙ — ПОДУМАЙ. ЯКЩО ВГАДАЛИ — ТОДІ ОБРАЖАЙСЯ.
ПОЛІЗ ЗА СЛОВОМ У КИШЕНЮ І ДІСТАВ КАСТЕТ.
ХІБА ПЕГАСИ ВИННІ В ТОМУ, ЩО ЧАСОМ НА НИХ ГАЛОПУЮТЬ ВЕРШНИКИ БЕЗ ГОЛОВИ?
АТЕЇСТ. А ЯК ПЛЮЄ В ДУШУ!
ДЛЯ ДЕКОГО ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС Є ГАЛЬМОМ ВЛАСНОГО ПРОСУВАННЯ ВПЕРЕД.
ГРОЗА ХУЛІГАНІВ
Мої ребра ледь витримали обійми щасливого новосела. — Дивися, друже! — кричав він. — Вікна у півстіни, сейсмобезпечний паркет, кахляна ванна, стерильний туалет! А що я мав раніше? — Куток у тітки… — І секретні поцілунки з власною дружиною! — А нині маєш палаццо! — Ура! — вигукнув приятель. Бабахнуло шампанське. Потому ми вийшли на балкон. Серед зелені й води височіли новенькі небодряпи. Бульдозери згортали до рукотворного урвища залишки блоків, плиток, скла та іншу умовну економію. — Там буде Парк будівельників, — повідомив приятель. — Яка краса! — видихнув я. — Міф! — підтримав приятель. — Дарницька Венеція! — Дніпровська Швейцарія! Втомлене сонце поволі занурювалося у далекі втаємничені плеса. — Ідилія! — розчулився приятель. І тут занявкало, заверещало, завило на манер котячого концерту. Внизу, на містку через канал, джаз-банда непризовного віку дерла горлянки під гітару і банджо. — Вилізли… Себе показати, людей полякати… Стиляжна кумпанія — ганьба мікрорайону, — пояснив приятель. Через місток чимчикували дві літні жінки з продовольчими сумками типу “рюкзак”. — Зараз почнеться хуліганство, — попередив приятель. І справді, тільки-но поважні матрони наблизились до молодиків, кумпанія ревнула: Не долго мучилась старушка В матросских опытных рука-а-ах!.. Жінки підстрибнули, мов школярки, і пустилися навтьоки. — Міліція! — чомусь пошепки покликав я. — Ет… Що там один старшина зробить! — махнув рукою приятель. У цей час джаз-банда вміло змахнула берет з якогось чоловіка і вибила на ньому (на береті, а не чоловікові, його щастя!) чечітку. — Кого ображають, іроди, — затіпався приятель, — члена-кореспондента Інституту педагогіки! — Паском би їх! — сказав я. — Для таких і батога не жаль, — підтримав приятель. Аж ось хулігани кинули збиткуватися над жертвою і всі як один ввічливо вклонилися двометровому парубку. — Ти ба! — зачудувався я. — То борець, — прокоментував приятель, — учасник міжнародних спортивних форумів… Борець посварився на кумпанію пальцем і посунув далі. Знову вдарили щипкові інструменти, і джаз-банда пішла вихилясом навколо якихось переляканих молодиць, примушуючи останніх танцювати. Сутеніло. — Ну, мені пора, — заквапився я, — поки ще видно… — Та не бійся! — засміявся приятель. — Проведу, не зачеплять. Вони мене десятою дорогою обходять! Як-не-як — дружинник! І він з гідністю помахав червоною пов’язкою.КОНТЕКСТИ
НАРЕШТІ ВІН ГЛЯНУВ ПРАВДІ У ВІЧІ, І ТА НЕ ВИТРИМАЛА ЙОГО БРЕХЛИВОГО ПОГЛЯДУ.З РЕЦЕНЗІЇ: “ПИСЬМЕННИК ВМІЄ БУКВАЛЬНО КІЛЬКОМА МАЗКАМИ ВИКЛИКАТИ ОГИДУ ДО СВОГО ГЕРОЯ”.
ЦІКАВО, НА СКІЛЬКИ ОДСУНУЛОСЯ ВІДКРИТТЯ ВІЧНОГО ДВИГУНА З ВИНАХОДОМ САМОГОННОГО АПАРАТА?
У КОЖНОГО ДАНТЕСА Є СВІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ПОЕТ.
КУЛЬТУРА ПІШЛА ВПЕРЕД, БЕЗКУЛЬТУР’Я ЛИШИЛОСЬ НА МІСЦІ.
ТАК БОЯВСЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЩО ПІДРОБЛЯВ ВЛАСНИЙ ПІДПИС.
З РЕЦЕНЗІЇ: “АВТОР ПОКАЗАВ СЕБЕ БЕЗДУМНИМ ІНТЕЛЕКТУАЛОМ”.
БУВАЄ, ЛЮДИНУ Б’ЮТЬ НА СМЕРТЬ. А БУВАЄ — НА ВСЕ ЖИТТЯ.
ПАМ’ЯТАЙМО: І ДАЛЬТОНІЗМ Є ОРИГІНАЛЬНИМ БАЧЕННЯМ СВІТУ.
З РЕЦЕНЗІЇ: “ЦІКАВА СЮЖЕТНА ЛІНІЯ ПРИВЕЛА ГЕРОЇНЮ ДО САМОГУБСТВА”.
КРОКУВАВ В НОГУ З ВІКОМ. ПЕНСІЙНИМ.
НА ЗАКІНЧЕННЯ СИМПОЗІУМУ З РЕЖИМУ ЕКОНОМІЇ ВІДБУВСЯ ВЕЛИКИЙ БАНКЕТ.
А ЯК З ПЕНСІЯМИ ПО ТВОРЧІЙ ІНВАЛІДНОСТІ?
ЕПІТАФІЯ: “ЗАГИНУВ У БОРНІ З АЛКОГОЛЕМ”.
І ВІД СТИРАННЯ ГРАНІ МОЖУТЬ ГОСТРІШАТИ.
МИ СТІЛЬКИ ВЗЯЛИ ВІД ПРИРОДИ, ЩО НЕ МОЖЕМО ЧЕКАТИ ОД НЕЇ МИЛОСТІ.
ТЕБЕ НАЗВАЛИ ДУРНЕМ? НЕ ГАРЯЧКУЙ — ПОДУМАЙ. ЯКЩО ВГАДАЛИ — ТОДІ ОБРАЖАЙСЯ.
ПОЛІЗ ЗА СЛОВОМ У КИШЕНЮ І ДІСТАВ КАСТЕТ.
ХІБА ПЕГАСИ ВИННІ В ТОМУ, ЩО ЧАСОМ НА НИХ ГАЛОПУЮТЬ ВЕРШНИКИ БЕЗ ГОЛОВИ?
АТЕЇСТ. А ЯК ПЛЮЄ В ДУШУ!
ДЛЯ ДЕКОГО ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС Є ГАЛЬМОМ ВЛАСНОГО ПРОСУВАННЯ ВПЕРЕД.
НОВОРІЧНИЙ СЮРПРИЗ
Натхнений рішенням дружини, я подзвонив до бюро добрих послуг. — Вас ще слухають! — відгукнулось бюро. — Потрібен один Дід Мороз з подарунком для шестирічного хлопчика. — Внесок? Час? Адреса? Прийнято! — Який порядковий номер Діда? — Повідомляю особливі прикмети: біла борода, червоний ніс, біла шапка, червона шуба. …Дід Мороз запізнювався. Мій Сашко нервував. Я вискочив на вулицю. Повз мене галопували спітнілі Діди Морози. Особливі прикмети не допомогли. Через годину, коли Сашко, скоса позираючи на мене, мугикав пісеньку про баранця-брехунця, щось грюкнуло в двері. — Я, Дід Мороз, подарунки приніс… — почулось жалібне квиління. Сашко притьмом відчинив двері. Дід Мороз бебехнувся долу, але намагався співати. Ми ледве відтранспортували його до крісла під ялинкою. Особливі прикмети сходились, лише борода була кольору маренго. — Хлопчику, розкажи мені казочку… — простогнав Дід. — Це ви маєте йому розповідати, — пошепки підказав я. — Яка різниця, — схлипнув Дід. — І тут формалізм… Сашко досить пристойно продекламував мою казку про Кощія-валютника, — Для дитини непогано, є підтекст, — сонно відзначив Дід Мороз. — Візьми, хлопчику, в мене у мішку літак, який я придбав у лисички-сестрички згідно з фінансовими можливостями твого татка. Я тицьнув Дідові під ніс флакон з’нашатирним спиртом. — Не буду… не хочу… не можу пити “Екстри”, — заволав Дід Мороз. — Це спирт, — пояснив Сашко. — Рятуйте! — захрипів Дід. — Нашатирний! — крикнув я. — Нюхайте на здоров’я! — Дякую! — чхнув Дід Мороз. — Ви врятували мене від клінічної смерті. Діти — наші квіти. В третій квартирі вони підпалили мені інвентарну бороду. В іншій хаті чарівна дівчинка підбила мені око матрьошкою, бо сподівалась на імпортну ляльку за чотирнадцять карбованців з копійками. Потім близнюки обстріляли мене конфетті. Батьки ображаються, якщо не перехилиш з ними чарку. А це ж- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (20) »