Бернард Шоу Вибрані твори Том I

Учень Диявола

Дія перша

Року 1777, пiд невеселу годину, коли чорну нiч заступає хмурий ранок, мiсiс Дадженз Нью-Гемпшiра не спить, сидячи в кухнi, що водночас править за жилу кiмнату, на власнiй фермi у передмiстi Уебстербрiджа. Мiсiс Даджен — неприваблива жiнка. Кожна жiнка не дуже-то гарно виглядає пiсля безсонної ночi, а поборознене зморшками обличчя мiсiс Даджен навiть у найкращi хвилини має похмурий вигляд, якого надає гордовитiй i крутої вдачi людинi суворе додержання правил вiджилого пуританства. Це зморена працею лiтня жiнка, яка здобула нею лише повну владу i зненависть у власному непривiтному домi та незаперечну славу побожної i поважної особи серед сусiдiв, для яких пияцтво i розпуста настiльки привабливiшi за релiгiю i моральнi подвиги, що доброчеснiсть здається їм просто самозреченням. Вiд цього недалеко до того, щоб вимагати самозречення i вiд iнших, i поняття доброчесности стає зрештою синонiмом усього неприємного. Тому мiсiс Даджен, особу дуже неприємну, вважають за дуже доброчесну. За винятком явних злочинiв, їй все дозволено, крiм хiба якихось нiжних слабостей; тим-то, сама цього не знаючи, мiсiс Даджен користується такою свободою поведiнки, як нi одна жiнка у цiлiй парафiї, оскiльки нiколи не порушила сьомої заповiдi i не пропустила жодної недiльної вiдправи у пресвiтерiанськiй церквi.

У 1777 роцi, коли вiд Англiї вiдкололись американськi колонiї, не так з їхньої волi, як силою їх власної ваги, — пристрастi нестримно розгорiлись, i це призвело до збройної боротьби. Цю боротьбу англiйцi уявляли як подолання заколоту i пiдтримання британської влади, а американцi — як оборону свободи, опiр тиранiї та самопожертву на олтарi Прав людини. Зайва рiч розцiнювати тут цi обидва уявлення; досить сказати з цiлковитою безстороннiстю, що й американцi й англiйцi вважали своїм найблагороднiшим обов’язком повбивати однi одних якнайбiльше, а духовенство обох ворожих таборiв, морально пiдтримуючи воєннi дiї, спрямованi до цiєї мети, благало небо про перемогу, — кожне своїй зброї.

За таких обставин не тiльки оця неприємна мiсiс Даджен, але й чимало iнших жiнок сидять цiлими ночами, дожидаючи вiстей. Вони так само, як i вона, засинають лише на свiтанку, куняючи бiля камiна i ризикуючи пiрнути в нього головою. Мiсiс Даджен спить, напнувши на голову шаль, а ноги сперши на широкi залiзнi ґрати камiна, що правлять за пiднiжжя хатнього олтаря — вогнища з його величезним казаном та гаком на шарнiрах над задимленою полицею, на якому вiшають м’ясо, щоб смажити. Простий кухонний стiл стоїть проти вогнища, коло мiсiс Даджен; на ньому — свiчка в олов’яному свiчнику. Стiлець, на якому сидить мiсiс Даджен, як i всi iншi стiльцi у кiмнатi, простий, нiчим не оббитий i не пофарбований, але спинка в нього кругла, рiзьблена i вигiдне сидiння, пристосоване до форм того, хто на ньому сидить, отже, це, мабуть, почесне мiсце. У кiмнатi троє дверей: однi у тiй самiй стiнi, де й камiн, тiльки ближче до кутка — до кращої у домi спальнi; другi — навпроти — до комiрчини та пральнi; третi — вхiднi — з клямкою та важким дерев’яним засувом — у переднiй стiнi, мiж вiкном, що мiститься посерединi, i кутком, що межує зi стiнкою спальнi. Мiж дверима i вiкном — вiшалка; вигляд її одразу скаже уважному спостерiгачевi, що зараз нiкого з чоловiкiв нема дома, бо на вiшалцi немає жодного капелюха i жодного плаща. З другого боку вiкна на цвяху висить стiнний годинник з бiлим дерев’яним циферблатом, чорними залiзними гирями та мiдним маятником. Поруч з годинником на низькiй пiдставцi — великий, замкнутий на ключ мисник, повний простого фаянсового посуду. Напроти камiна, мiж дверима i кутком кiмнати, стоїть бiля стiнки надзвичайно потворна i рипуча чорна канапа. Глянувши на неї, можна побачити, що мiсiс Даджен не сама в кiмнатi. На канапi спить дiвчина рокiв шiстнадцяти-сiмнадцяти, чорноволоса i смуглява; це, видно, боязка, затуркана iстота. Її поганеньке плаття, подерте, полиняле, з плямами вiд ягiд, аж нiяк не можна визнати за чисте. Те, що воно вiльно висить на дiвчинцi, а також голi, засмаглi литки i босi ноги наводять на думку, що пiд платтям небагато бiлизни. Раптом у дверi стукають, але не так голосно, щоб розбудити сплячих. Потiм стукають ще раз, дужче, i мiсiс Даджен злегка заворушилася увi снi. Нарештi смикають засув, i вона одразу схоплюється з мiсця.

Мiсiс Даджен (загрозливо). Ну, чому ж ти не одмикаєш дверей? (Бачить, що дiвча спить, i, обурена вкрай, здiймає галас). О Боже мiй, о Господи! Та це ж... (Термосить дiвчину). Прокинься, прокинься! Чуєш?

Дiвчина (пiдводячись). Що таке?

Мiсiс Даджен. Прокинься! Де твiй сором, бездушне ти, грiшне дiвчисько! Батько ще не встиг i охолонути в домовинi, а воно вже спить собi, висипляється!

Дiвчина (ще напiвсонно). Я не хотiла... Мене вморив сон...

Мiсiс Даджен (обриває її). Авжеж, вiдказувать ти спритна! Зморив сон!.. (Люто, бо в дверi знову стукотять). Чом ти й досi не вiдчиниш дверей своєму дядьковi? Адже я цiлiсiньку нiч очей не заплющила, його дожидаючи. (Штурханом пiднiмаючи дiвча з канапи). Гаразд! Я вже сама одiмкну! Багато користi вiд тебе! Іди, хоч трохи у камiнi роздмухай!

Дiвча, злякане i жалюгiдне, йде до вогнища i пiдкладає у вогонь полiно. Мiсiс Даджен вiдсуває засув, прочиняє дверi, впускає в непровiтрену кухню трохи ранкової свiжости i чимало холоду, а також свого молодшого сина Крiстi — гладкого, кругловидого, пришелепуватого бiлявого хлопця рокiв двадцяти двох. Вiн у сiрому плащi i закутаний у шаль, тремтячи з холоду, вiн поспiшає до вогню, залишивши мiсiс Даджен зачиняти дверi.

Крiстi (коло вогнища). Бр, бр, бр! Ну, й холоднеча! (Помiтивши дiвча, тупо дивиться на неї). Ти хто ж така?

Дiвча (несмiливо). Ессi.

Мiсiс Даджен. От, доводиться запитувати! (До Ессi). Забирайся до своєї кiмнати, дитино, й лягай спати, якщо в тебе не досить сумлiнности, щоб не заснути. Твоя iсторiя не з таких, щоб тобi її чути.

Ессi. Я...

Мiсiс Даджен (непохитно). Не сперечайтесь, мiс! Покажiть свою слухнянiсть i робiть те, що вам кажуть.

Ессi, ледве стримуючи сльози, йде через кiмнату до дверей, що ведуть у комiрку.

Та не забудь помолитись!

Ессi виходить.

Якби не я, воно б звечора лягло спати так, наче нiчого не трапилось.

Крiстi (флеґматично). Ну, не можна ж чекати, щоб вона побивалася за дядьком Пiтером так, як хтось iз нашої родини.