Олесь Бердник ПОЄДИНОК НА АСТЕРОЇДI

…Гаррi Бор, закривши очi, раював. Нарештi, сьогоднi здiйснюється його мрiя…

Перукар кращої фешенебельної перукарнi в Сан-Францiско хутко намилював йому щоки, а Гаррi тим часом думав про те, як вiн — сяючий i щасливий прийде до коханої Елiзабет i розповiсть про свою надзвичайну вдачу… i, звичайно, про свою любов… Про любов до неї — лукавої кокетки Елiзабет!..

Який вiн щасливий!.. Справдi, ще недавно Гаррi захоплено слухав розповiдi пiонерiв-дослiдникiв Космосу про страшнi i цiкавi подорожi в безоднях простору, в марсiанських пустелях, мiж скелями на супутниках Урана i Сатурна, про експедицiї на Плутон та iншi планети… А тепер вiн сам вiзьме участь в космофiзичнiй експедицiї, яка летить в пояс астероїдiв для розшукiв дорогих мiнералiв i радiоактивних руд.

Гаррi пам'ятає, що багато мандрiвникiв загинули в безоднi неба, багато вернулися калiками, але тi, хто ставив перед собою мету, достойну енергiйної людини — вернулися з Космосу мiльйонерами, з алмазами i золотом! Вiн теж пiде по їх шляху — вiн знайде на астероїдах дорогоцiннi мiнерали i привезе дорогiй Елiзабет такi алмази i сапфiри, яких немає навiть у англiйської королеви… Досить їй поневiрятися!.. Вона напевне до цього часу так холодно ставиться до мене тому, що я був нiхто!.. А й справдi — що їй якийсь обiрваний студент!.. Але сьогоднi вiн — Гаррi — розповiсть їй про все!! Вона трохи зачекає — i вони заживуть щасливо… I тодi хай iншi заздрять їм, як нинi Гаррi i Елiзабет заздрять багатiям…

Гаррi розкрив очi i глянув у дзеркало. Звiдти виглядало самозадоволене обличчя i веселi карi очi. Вiн пiдморгнув сам собi i засмiявся…

— Мiстер щасливий? — схилився над Гаррi перукар.

— О так, мiстер щасливий! — весело вiдповiв Бор.

— Дiвчина?..

— Так!..

— Тодi пропоную мiстеру найновiший одеколон «Космiчна катастрофа». Дуже модно!..

— Валяйте «Космiчну катастрофу»! — сказав Гаррi.

Перукар, безперервно мелючи язиком, виголював до блиску його щоки.

— Масаж? — закiнчивши брити, запитав вiн.

— Так!

— Яким методом?

— Як хочете!..

— Пропоную «Поцiлунок на Марсi»…

— Чудесно!..

— Компрес «Вальс Венери»…

— Боже мiй! — вигукнув Бор. — Та ви на мене весь Космос звалили!..

Перукар засмiявся.

— Крик моди! Нiчого не поробиш!.. Ну, а на закiнчення — «Космiчна катастрофа»!..

Нiжний струмiнь освiжив лице Гаррi. Запах — незвичайно тонкий дурманив свiдомiсть. Закрутилося в головi.

— Якщо i справжня космiчна катастрофа така ж приємна, то боятися її не слiд! — засмiявся Гаррi, розплачуючись з веселим перукарем.

— Бажаю вам грошей i поцiлункiв! — крикнув услiд той.

Швидкiсний лiфт помчав Гаррi вниз. Потiм вiн перейшов на автоматичний тротуар i, знову пiднявшись лiфтом на 30 поверх, подзвонив.

Дверi рвучко вiдкрилися, i прямо в коридор вискочила з кiмнати Елiзабет, ледве не зiткнувшись з Гаррi, — висока, струнка, з трохи примруженими очима, з гарячим лукавим поглядом.

— Гаррi! — закричала вона, смiшно сплеснувши руками, — який ти сьогоднi шикарний! Грошi одержав чи, може, добру роботу знайшов?..

— Я щасливий, Елiзабет! — вiдповiв Гаррi, йдучи за дiвчиною до кiмнати. — Поздоров мене — я вилiтаю в складi космiчної експедицiї!..

— Куди?

— В пояс астероїдiв!

— Це ж дуже небезпечно! Що ти будеш там робити?..

— Що я буду робити? — задумано перепитав Гаррi. — Шукати мiнералiв… Це ясно!.. Але, Елiзабет! Я хотiв би сьогоднi поговорити з тобою одверто i до кiнця!..

— Гаррi! Я завжди з задоволенням слухаю тебе! I гадаю, що завжди ми з тобою говоримо вiдверто!..

— Бачиш, доки я вчився, до цього часу ти якось холодно ставилася до мене… i я думав, що ти, звичайно, маєш рацiю, бо що я вартий — бiдний i…

— I дурний, — закiнчила Елiзабет.

— Не перебивай… Я знаю — тобi потрiбне веселе життя, а не таке, як тут, в цiй конурi! I тому ти не могла вiдповiсти на мої почуття! Я не осуджую тебе!.. Але тепер! Тепер я прилечу з неба мiльйонером, я привезу тобi чудеснi алмази звiдти! I ми з тобою будемо жити так, щоб кожен крок був усипаний тiльки квiтами, щоб щастя супроводжувало нас завжди!

— Ти став поетом! — засмiялася Елiзабет. — Але, по-моєму, в тебе думки повернулися не в той бiк! Послухай, Гаррi! Хто тобi сказав, що я холодно ставилася до тебе?.. Просто ти був боязким, милий дурню! А твоїх алмазiв менi не потрiбно, чуєш?.. Я навiть боюсь чогось!..

— Чого, Елi? — нiжно запитав Гаррi.

— Не знаю!.. Менi не хочеться, щоб ти летiв… Я знаю, що ми з тобою i без цього побудували б хорошу сiм'ю! Я давно вирiшила…

— Елi! — крикнув в захопленнi Гаррi. — Бiсова дiвчинка! Чому ж ти менi не говорила?

— Вирiшила трохи помучити тебе! — лукаво блиснула очима Елiзабет. — I все ж таки я прошу тебе — не треба твоїх мiльйонiв!.. Може, ти не поїдеш! Ми краще поїдемо в нашу весiльну подорож!..

— Нi, Елi! — пристрасно зашепотiв Гаррi, виключаючи свiтло i пригортаючи Елiзабет. — Нi. моя радiсть, я хочу одягнути тебе, як королеву, я хочу, щоб красивiшої вiд тебе не було в Сан-Францiско… нi! в цiлому цвiтi… Менi обридло нужденне життя! Нарештi, ти знаєш, що, хто хоче жити, той мусить боротися!.. Будь-якими засобами!..

Елiзабет щось хотiла заперечити, та хмiль кохання — молодого i непереможного — ударив до голови i змiшав всi думки в радiсному вихорi великого таїнства першої любовi…

…Другого дня Гаррi i Елiзабет в прозорому авто о першiй годинi дня в'їхали на територiю порту космiчних ракет. Гаррi вийшов з машини, Елiзабет за ним.

Дiвчина тут ще не дула i бачила все лише на картинках. Вона зацiкавлено оглядалася навкруги.

На неосяжнiй площi, яка простягалася на десятки кiлометрiв за мiсто, стояли рядами десятки гiгантських ракет, подiбних до снарядiв, поставлених сторч. Видовище справдi було грандiозне.

Навколо снувала юрба космонавтiв та проводжаючих. Назустрiч Гаррi з диспетчерського пункту вийшов огрядний сивий чоловiк — начальник експедицiї.

— Мiстер Бор, — окликнув вiн, — негайно займайте своє мiсце, бо через пiвгодини вилiтаємо!..

— Гаразд! — вiдповiв Гаррi.

Начальник попрямував до одного з ракетних апаратiв.

Бор повернувся до Елiзабет, мовчки притиснув її до грудей. Вона, сховавши в його пiджак заплаканi очi, мовчала, схлипуючи. Потiм, нарештi, перемогла себе, пiдняла погляд догори.

— Жди! — сказав Гаррi, поцiлувавши її в чорнi заплаканi очi. — До щасливої зустрiчi!..

Вiн побiг до ракети, а Елiзабет здавалося, що то вiдiрвався у неї шматок серця.

Зачинилися дверцi в ракетi. Проводжаючi вiдiйшли. Велетенський снаряд, гримлячи дюзами, пiдскочив у повiтря i, обдавши гарячим подихом людей, з кожною секундою зменшуючись, зник мiж хмарами…

Волосся, пишно розсипане по плечах Елiзабет, звихрилося i