уже зорієнтувалися в дійсному стані речей.

То що залишається нам? Ходити в гірські виправи, записувати фольклор? Спостерігати за небесними тілами ангелів крізь діряві шатра нечинних обсерваторій? Відшукувати старі трактати, відроджувати астрологію? Розчищати праоснови культур від причинно-наслідкових нашарувань? Рятувати гуцульську музику? Чи, може, очікувати з-за океану велике прибуття яєчних лушпайок?

Як особлива метанаука майбутнього карпатологія ще не виробила остаточних відповідей на ці та інші засадничі питання. Достеменно відомо тільки таке.

Карпати — це велика скоба, що тримає вкупі схильні до хаотичного розповзання частини буття. Карпати — це велике сейсмічне зусилля, зона особливих енергетичних можливостей і напруг. Карпати ділять у сенсі земному, але об’єднують у сенсі космічному. Напевно, обидва сенси є рівною мірою необхідними і визначальними. А якщо так, то це початок діалогу. Важливо, щоб він не мав завершення. В усьому ж іншому варто покладатися на Того, що сам ні початку, ні завершення не має.

1996