знаємо, де ваш корабель, і віднесемо вас туди.

— Чуєш, Марічко! — схвильовано говорив Гриць. — Це добрі й розумні мешканці цієї планети. Але звідки вони знають нашу мову?

— Ми давно слухаємо ваші радіопередачі. Ми вивчили багато мов Землі. Тож раді вітати гостей у своєму світі.

Швидко промайнули внизу води озера, з імли з’явилося громаддя космольота. Біля нього метушилися люди. Уздрівши летючих полум’яно-блакитних істот, космонавти приготували променеві рушниці.

— Тату, не стріляй! — крикнув Гриць. — Це наші рятівники, люди-квіти. Вони визволили нас з полону!

Діти відразу ж потрапили в обійми стурбованих батьків. У матерів за прозорими заборолами заблищали сльози, а Гриців тато суворо сказав:

— Якби була можливість, я б тебе відправив назад. Ти не витримав третього іспиту.

— Витримав, — озвалася чарівна квітка-людина, і космонавти вражено подивилися на її тремтливі пелюстки, на мерехтливі очі. — Ваш хлопчик мужній і безстрашний. Він тримався, як герой. Ми щасливі, що саме він був першим землянином, з яким нам пощастило зустрітися. Новий світ відкриває перед вами, люди, свої серця.