поставленої мети».

Мене раптом охопило почуття нестерпного сорому. Як міг я хоча б на мить піддатися ганебному страхові! Що сталося зі мною? Батьківщина закликає мене виконати обов'язок, мені довіряють відповідальне завдання…

З усією силою фантазії, на яку тільки був здатний, я знову уявив собі космічний корабель, що висить у темній холодній порожнечі, але… не відчув ніякого страху.

Незрозуміла малодушність зникла.

Наступного ранку я сказав редакторові, що згоден летіти куди завгодно.

— Ми й на мить в цьому не сумнівалися, — відповів він.

Зрозуміло, з яким хвилюванням натиснув я ввечері того ж дня кнопку дзвінка біля дверей квартири Камова.

Зараз, у цю ж хвилину, я на власні очі побачу того, хто перший за всю історію людства залишив Землю і відкрив людям шлях у безмежні простори всесвіту…

Мені відкрила двері Серафима Петрівна Камова. — Сергій Олександрович чекає вас, — сказала вона, коли я назвав своє прізвище.

Я ввійшов у кабінет знаменитого зореплавця.

Мені не доводилося раніше зустрічатися з Камовим, але я одразу впізнав його, коли він підвівся мені назустріч із-за письмового стола. Він був такий, яким я і уявляв його з численних фотографій. Досить високий на зріст, з широкими плечима, трохи дебелою постаттю. Рухи неквапливі і впевнені. У всьому образі було щось владне, відчувалося, що це людина сильного характеру і непохитної волі. Найбільше мене вразили його очі. Зовсім чорні, і тому, здавалося, бездонно глибокі, вони були повні якогось незвичайного спокою. М'яке волосся сталевосірого кольору відтіняло високий лоб. Його обличчя не можна було назвати красивим. Цьому заважали надто густі брови і трохи завелика нижня щелепа. Найточніше було б назвати його обличчя мужнім.

Він міцно потиснув мені руку і сказав:

— Радий вас бачити, товаришу Мельников. Запропонувавши мені глибоке крісло, сам сів напроти.

— Давайте познайомимося, — сказав він. — Найперше, — скільки вам років?

— Двадцять сім.

— На вигляд я не дав би вам більше, ніж двадцять п'ять, — сказав Камов. — Де ви так загоріли? В порівнянні з обличчям ваше волосся здається зовсім білим.

Я розповів йому про свою двомісячну подорож по Казахстану, з якої повернувся два дні тому.

— І одразу хочете вирушити в нову експедицію? — посміхнувся він. — Ви твердо вирішили летіти з нами? А чи добре ви продумали це рішення? Ви ж знаєте, куди ми вирушаємо.

— Це правда, — сказав я. — Мета експедиції мені не відома, але саме ваше прізвище говорить за те, що її треба шукати за межами Землі. Якщо ви погодитеся взяти мене з собою, я не зміню рішення.

— А як у вас із здоров'ям? Вам доведеться пройти дуже суворий медичний огляд.

— Щодо цього я певен, товаришу Камов. Минулого року я проходив комісію, перед тим як брати участь у південній полярній експедиції, і лікарі не знайшли в мене жодної вади. Я абсолютно здоровий.

Він взявся рукою за підборіддя. Я багато разів бачив потім цей, властивий йому жест.

— Дивлячись на вас, — сказав він, — легко цьому повірити. Ну що ж! Якщо так, то я дуже радий. Отже, нас, як і раніше, буде четверо. Коли було вирішено про нашу експедицію, ми думали взяти тільки наукових працівників. Крім мене, їх було троє. Всі вони були давно відібрані і близько року проходили спеціальну підготовку. Але місяць тому трапилося нещастя, і ми втратили одного з своїх товаришів…

Він замовк і пильно подивився на мене. Потім схвально посміхнувся.

— По вашому обличчю непомітно, — сказав Камов, — що мої слова справили на вас погане враження. Ви могли подумати, що людина загинула від чого-небудь, зв'язаного з підготовкою до експедиції.

— Я саме так і подумав.

— І це вас не злякало? Я знизав плечима:

— Я добре усвідомлюю, що ваша експедиція не прогулянка для розваги.

— Наш товариш, — сказав Камов, — загинув під час автомобільної катастрофи. Машина, якою він їхав, упала з високої кручі. Ми втратили одного з учасників майбутнього польоту. Замінити його іншим науковим працівником ми не можемо, — залишилося дуже мало часу. Для наукової роботи в умовах космічного польоту потрібна тривала підготовка.

— І ви тоді вирішили замінити його журналістом?

— Ні, не зовсім так, — сказав Камов. — Це моя ідея поєднати в одній особі журналіста, фотографа і кінооператора. Головне завдання полягало в тому, що на кораблі повинен бути спеціаліст з астрономічної зйомки. Наш загиблий товариш пройшов курс цієї справи, і якщо можна ще обійтися без астронома, то без фотографа і кінооператора — ніяк. Ось чому ми запрошуємо вас.

— Але ж я не маю поняття про астрономічну зйомку.

— Ми вас навчимо. Саме тому ми й просили дати нам людину, яка має досвід. Навчити вас спеціальних прийомів астрономічної зйомки буде не так уже й важко. А те, що ви досвідчений журналіст, теж пригодиться. Після повернення треба буде розповісти народам про політ.

— Я зроблю все, що тільки зможу, — сказав я. — Та мені хотілося б знати, куди ви вирушаєте?

— Бажання цілком законне, — відповів Камов. — Взагалі ми не робимо таємниці з наших намірів, але не опублікували час старту. Річ в тому, що, коли ми досягли Місяця, деякі з наших зарубіжних «друзів» розлютувалися, що їх випередили…

— Ви говорите про Хепгуда?

— Так, про нього. Нам відомо, що його зореліт майже готовий, і він, певно, захоче взяти реванш і першим досягти однієї з планет. Наша експедиція має не спортивну, а суто наукову мету, але все ж ми не хочемо поступатися і першістю, — він посміхнувся. — Вам я обов'язково скажу, хоча б тому, що ви повинні знати, на що йдете.

Він замовк і досить довго дивився на мене своїми навдивовижу спокійними очима.

— Медичні вимоги, — повільно сказав він, — які ставляться до учасників польоту, відрізняються від загальноприйнятих. Можливо, що вас не допустять…

Він знову замовк, потім продовжував уже звичайним тоном:

— Але якщо це трапиться, то ви, безперечно, збережете таємницю. Ви знаєте, що мій перший політ був пробний і літав я сам. Корабель облетів навколо Місяця і повернувся на Землю. Другий політ я здійснив разом з. астрофізиком Пайчадзе. Ми сіли на поверхні Місяця і пробули на ньому декілька годин. Обидва польоти показали, що матеріальна частина працює бездоганно, і тоді вирішили здійснити третю експедицію — досягти планети Марс і по дорозі оглянути Венеру. Вас це не лякає?

— Анітрохи! — відповів я цілком щиро. — Тепер мені ще дужче хочеться взяти участь в польоті, але бентежить малий обсяг тієї роботи, яка мені призначена. Чи виправдає вона мою участь?

— А звідки ви знаєте, що обсяг вашої майбутньої роботи малий? — спитав Камов.