хлопець.
Одного разу короля загнала негода до млина. Побачив він там хлопця та й питає мірошника, чи то його син.
— Ні, — відповів мірошник, — це знайда. Сімнадцять років тому його прибило до греблі в коробці, і наш наймит витяг його з води.
Зрозумів король, що це той Щасливець, якого він кинув у воду, та й каже мірошникові і його дружині:
— Мені треба послати листа королеві. Не могли б ви відпустити хлопця, щоб він його відніс? Я вам заплачу два золотих.
— Як ваша ласка, то хай несе, — відповіли мірошник та його дружина і звеліли хлопцеві готуватися в дорогу.
А король написав королеві ось що: «Як тільки до тебе з'явиться цей хлопець з листом, [171] накажи його вбити й поховати. І зроби це до того, як я повернуся додому».
Хлопець узяв листа й вирушив у дорогу, але заблукав і ввечері опинився у великому лісі. Він побачив у темряві світло, пішов на нього й виблукав до якоїсь хатинки. Зайшов він у хатинку, а там біля вогню сидить стара жінка і більше нікого немає. Жінка злякалася, коли побачила його, та й питає:
— Звідки ти і куди йдеш?
— Я з млина, — відповів хлопець, — а йду до королеви, несу їй листа. Я заблукав у лісі й хотів би переночувати у вас.
— Бідолашний хлопче, — сказала жінка, — ти потрапив у хату розбійників, і як вони прийдуть додому, то вб'ють тебе.
— Я не боюся, — сказав хлопець, — що буде, те й буде. Я так стомився, що далі не подужаю йти.
Він ліг на лаву і зразу заснув. Невдовзі прийшли розбійники й сердито запитали, що то за чужий хлопець лежить на лаві.
— Ох, та це якась невинна дитина, — відповіла стара. — Заблукав у лісі й попросився на ніч. Його послано до королеви з листом.
Розбійники взяли в хлопця з торби листа, розпечатали й побачили, що там був наказ негайно вбити посланця, як тільки він з'явиться до королеви.
Хоч які були жорстокі розбійники, а навіть їм стало шкода хлопця. Ватажок розбійників подер листа й замість нього написав другого, в якому наказував, коли хлопець з'явиться до столиці, негайно одружити його з королівною.
Проспав хлопець на лаві до ранку, а коли прокинувся, розбійники віддали йому листа й показали дорогу. [172]
Отримала королева листа і зробила так, як там було написано: влаштувала бучне весілля й одружила королівну зі Щасливцем. А що він був гарний, ласкавий хлопець, то й королівні сподобався.
За якийсь час король повернувся до свого замку й побачив, що ворожіння справдилося і Щасливець таки одружився з його дочкою.
— Як це сталося? — спитав він. — Я ж наказував у листі зовсім інше зробити.
Тоді королева дала йому листа та й каже:
— На, сам прочитай, що в ньому написано. Король прочитав листа й побачив, що його підмінено. Він спитав хлопця, як так сталося, чому він приніс не того листа, що був йому доручений.
— Я нічого не знаю, — відповів хлопець. — Може, його підмінили, як я спав у лісі.
Розсердився король та й каже:
— Це тобі так легко не минеться! Той, хто хоче мати за дружину мою дочку, повинен добути в пеклі три золоті волосини з голови в чорта. Якщо добудеш їх і принесеш мені, я віддам тобі свою дочку.
Король сподівався, що таким чином спекається назавжди Щасливця. Та хлопець відповів йому:
— Добре, добуду вам три волосини. Я не боюся чорта.
Він попрощався і вирушив у дорогу. Ішов він, ішов і прийшов до великого міста. Коло міської брами стоїть сторож та й питає його:
— Що ти знаєш і якого ремесла вмієш?
— Я знаю все, — відповів Щасливець.
— То, може, скажеш нам, чому з нашого водограю на ринковому майдані, з якого завжди [173] било вино, тепер навіть вода не тече? Ми тобі будемо дуже вдячні.
— Скажу, — відповів Щасливець. — Тільки почекайте, Поки я вертатимусь назад.
Пішов він далі і прийшов до іншого міста. І знов сторож коло міської брами спитав його:
— Що ти знаєш і якого ремесла вмієш?
— Я знаю все, — відповів Щасливець.
— То, може, скажеш нам, чому дерево на майдані посеред міста, яке раніше родило золоті яблука, тепер навіть листочків не викидає?
— Скажу, — відповів Щасливець. — Тільки почекайте, поки я вертатимусь назад.
Пішов він далі і прийшов до великої річки, через яку треба було переїздити поромом. А поромник і питає його:
— Що ти знаєш і якого ремесла вмієш?
— Я знаю все, — відповів Щасливець.
— То, може, скажеш мені, чому я маю без кінця їздити туди й назад через річку і ніхто мене не змінить? Я буду тобі дуже вдячний.
— Скажу, — відповів Щасливець. — Тільки почекай, поки я вертатимусь назад.
Переїхав він через річку і зразу знайшов вхід до пекла. Він був чорний і закіптюжений. Чорта саме не було вдома, лише його ключниця сиділа біля вогню у великому зручному кріслі. Вигляд у неї був зовсім не лихий.
— Що тобі треба? — спитала вона Щасливця.
— Я хотів би дістати три золоті волосини з чортової голови, — відповів Щасливець. — Бо як не дістану, мені не віддадуть моєї дружини.
— Багато ти хочеш, — мовила ключниця. — Коли чорт повернеться додому і знайде тебе, [174] буде тобі непереливки. Але мені шкода тебе, побачу, може, я допоможу тобі. — Вона обернула його в мурашку та й каже: — Сховайся в складках моєї спідниці, там тебе ніхто не зачепить.
— Це вже добре, — сказав Щасливець, — але я б хотів ще отримати відповідь на три запитання: чому з водограю, з якого завжди било вино, тепер навіть вода не тече, чому дерево, яке раніше родило золоті яблука, тепер навіть листочків не викидає і чому поронник має без кінця їздити туди й назад через річку і його ніхто не змінить?
— Важкі запитання, — відповіла ключниця, — але сиди тихенько і слухай, що казатиме чорт, коли я висмикуватиму в нього з голови золоті волосини.
Увечері чорт повернувся додому і тільки–но зайшов до хати, як зразу помітив, що повітря нечисте.
— Я чую людський дух, — сказав він. — Десь тут людина побувала!
Він оглянув усі закутки все перешукав, але нічого не знайшов.
Ключниця почала його лаяти:
— Тільки прибереш у хаті, якийсь лад даси, як ти все перекидаєш. Завжди тобі вчувається людський дух! Сідай краще вечеряти.
Повечеряв чорт, і його сон зморив. Він ліг біля крісла, поклав голову ключниці на коліна та й каже:
— Розчеши мене.
Тільки–но ключниця Почала його чесати, як він зразу захропів і засвистів носом. Побачила ключниця, що чорт спить, знайшла золоту волосину, висмикнула її і поклала коло себе. [175]
— Ачхи! Що ти робиш? — крикнув чорт.
— Та задрімала, тебе чешучи, і мені приснився дивний сон, — сказала ключниця, — От я й схопила тебе за чуба.
— А що тобі приснилося? — спитав чорт.
— Приснилося, що водограй на ринковому майдані, з якого завжди вино било, пересох і з нього навіть вода не тече. І чого б то?
— Еге! Де їм знати чого! — сказав чорт. — Під каменем у водограї кріт вирив нору. Коли вони її