передавала дані в ГРУ. «Маленька», «Канарейка», як прозивали радистку бійці, останнім часом передавала радіограми в УШПР, в ГРУ — зовсім мало. Але й вона, як і Бережний, як і раніше в першу чергу виконувала його накази.

Петро Петрович готувався до польоту на Велику землю. Але зараз не до Москви і не в ГРУ Брянського фронту. Їм в першу чергу цікавилися в Українському штабі партизанського руху і ЦК КП (б) У.

Ковпак через це хвилювався, він ревнував Вершигору до УШПР. Ночами Дід страждав безсонням. Він прислухався до скрипу дверей. Він переживав цей рейд, який призвів до знищення з’єднання. І те, що зі звітом в Український штаб партизанського руху викликали не його, теж не давало Ковпаку нормально спати.

Український штаб партизанського руху тоді перебував у Харкові. Петро Петрович знайшов його швидко. Там панувала звична ділова обстановка. Начальник УШПР Тимофій Амросієвич Строкач піднявся йому назустріч. Міцно потиснув руку. Вершигора хотів доповісти генералу по всій формі, але він зупинив його.

Він знав становище в з’єднанні. Регулярно отримував повідомлення і ретельно їх аналізував. Але Строкачу було важливо дізнатися подробиці від живої людини. Він довго розпитував про останній рейд в Карпати, дивувався, як могли зібратися партизани за сотні кілометрів від місця подій. У тому числі дійшли навіть одинаки.

Його цікавила доля Руднєва, вірніше, обставини його загибелі.

В кінці однієї тривалої бесіди Тимофій Амросієвич запитав:

— Чому ви не скористалися нашим дозволом діяти самостійно?

Під час виходу з Карпат Петро Петрович зумів проявити себе здатним командиром. Він з найменшими втратами покинув гори. Зумів об’єднати навколо себе багатьох бійців з’єднання. Тобто організував цілий партизанський загін. УШПР дав йому дозвіл діяти самостійно.

Але як Вершигора міг покинути своє з’єднання? Зрозуміло, він привів людей на місце зустрічі в партизанському краї.

Кілька днів генерал Строкач спілкувався з Вершигорою віч-на-віч. Жили в квартирі Тимофія Амросієвича. Вели нескінченні розмови.

Коли генерал склав для себе повну картину рейду та участі в ньому помічника командира з розвідки, він повіз його на прийом до першого секретаря ЦК КП (б) У, члена військової ради Першого Українського фронту Микити Сергійовича Хрущова.

У ці дні Червона Армія готувалася до штурму Києва.

Хрущов прийняв їх в українській хаті за містом. Вершигора хвилювався. Він вкотре переглядав звіт про рейд у Карпати. Незважаючи на заклики Строкача заспокоїтися, не знаходив собі місця. Боявся сказати неточність, проявити свою некомпетентність.

Але хвилювання його посилювало те, що його хотіли призначити командиром замість Ковпака. Коли Строкач перший раз натякнув йому про це, Вершигора відразу запитав:

— А цього командира куди?

— Нехай лікується, — відповів йому Тимофій Амросієвич.

— Незручно на живе місце, — заперечив Петро Петрович.

Начальник штабу його заспокоїв:

— Не хвилюйтеся, питання по Ковпаку вже вирішене.

В очікуванні прийому Петро Петрович продовжував хвилюватися.

Тимофій Амросієвич радив:

— Виберіть найбільш показові цифри. А головне, розкажіть про людей.

Петро Петрович постарався зробити так, як радив йому начальник штабу. Микита Сергійович цікавився всіма подробицями. Вершигора доповідав півтори години. Хрущов його уважно слухав. Тільки зрідка відривався, щоб поговорити по телефону.

В результаті, перший секретар компартії України сказав:

— Обов’язково доповім про цей рейд товаришу Сталіну. Він стежив за ним…

Після прийому в УШПР і у першого секретаря Компартії України Вершигора отримав наказ прийняти командування над загонами сумських партизан.

У Харкові він вирішував організаційні питання, оформлявся формально. Наприкінці грудня 1943 року разом з колишніми пораненими бійцями з’єднання виїхав до своїх загонів на стоянку. До лінії оборони добиралися на автомобілях. Везли шість гармат, снаряди, іншу зброю і боєприпаси.

По тилах ворога пересувалися на підводах.

Сидора Артемовича рішення про призначення Вершигори командиром з’єднання засмутило. Він ніяк не хотів з ним розлучатися.

— Досить, Сидір Артемович, повоював, — заспокоїв його при зустрічі Строкач.

Незважаючи на буйний характер Ковпака, зміна командування пройшла тихо.

Сидора Артемовича залишили лікуватися, займатися мирними справами.

Перша українська партизанська дивізія імені двічі Героя Радянського Союзу Ковпака під командуванням Петра Петровича Вершигори на початку наступного року вирушила на Захід. До Польщі. На Сан і Віслу.

Незабаром після звільнення України, восени 1944 року, сам начальник УШПР генерал-лейтенант Строкач отримав нове призначення — заступником наркома внутрішніх справ республіки і одночасно начальником управління по боротьбі з бандитизмом. Під бандитами малися на увазі українські патріоти.

Здав справи за УШПР, прийняв в наркоматі і вже наступного ранку поїхав з Києва до Рівного.