влада? — збентежено запитав король, тільки тепер усвідомлюючи істинну мету свого улюбленця.
— Прости його. Головне — усе з’ясувалося й ми знайшли свого сина, — примирливо промовила Злата.
Зненацька центром залу пронісся вихор, здійнявши спідниці придворних дам і змусивши зляканих людей відступити. Перед троном з’явилася Віщунка. Злата загородила собою сина й гнівно скрикнула:
— Як ти насмілилася прийти сюди, стара відьмо?!
— Я за своїм прийшла, не за чужим. Борг повернути треба, — зловісно проговорила Відьма й змахнула руками. Просто посеред тронного залу виникло величезне дзеркало, розсічене посередині тріщиною, схожою на блискавку. Гліб відразу впізнав його, і в нього боляче защемило серце. Настав час розплати за те, що він не виконав наказу Віщунки.
«Зате тепер усі знають, що я не брехун і не злодій», — думкою підбадьорив він себе й ступнув до відьми.
— Я готовий.
На подив Гліба, стара здійнялася, мов ужалена, і злобливо прошипіла:
— Надумав сміятися наді мною, мерзенне щуреня?! Геть! Настане час, і я доберуся до тебе.
Вона пробурмотіла заклинання і, повернувшись до дзеркала, простягнула до нього руки.
У дзеркалі з’явилася неясна фігура. Поступово вона ставала усе виразнішою.
— Агнеса! — пронеслося серед присутніх.
Гордій не міг стримати тремтіння, яке охопило його. Проти своєї волі він повільно попрямував до дзеркала. Чорна герцогиня пішла йому назустріч. З кожним кроком вона змінювалася. Волосся світлішало, ставало коротшим і завивалося в кучері. Очі з чорних, мигдалеподібних перетворилися на блакитні, як весняне небо. Невідома сила штовхала Гордія вперед. Тієї миті, коли він уперся руками в холодну дзеркальну поверхню, герцогиня Агнеса зникла. З дзеркала на Гордія дивилася його точна копія. Хлопчик з криком болю і розпачу зробив останній крок. Тверде скло заколихалося й поглинуло його, перетворивши на просте відображення.
— Тут якась помилка. Це я, а не Гордій повинен був стати в’язнем дзеркала, адже я не зумів перемогти його, — проговорив вражений Гліб.
— Навпаки, ти переміг, — чітко донеслося з юрби, і до трону протиснулася людина в чорному плащі з зірками й такому ж гострому капелюсі. — Якщо відплатити за зло тією ж монетою, то вийде ще більше зло, — сказав чарівник. — Ти відмовився від помсти й пошкодував Гордія, а отже, виявився сильнішим за нього. Перемогти зло можна тільки добром, і цьому треба вчитися все життя.
— Що ж тепер стане з Гордієм? — з тривогою запитала Злата. Навіть дізнавшись про таємницю його народження, вона не могла не турбуватися про хлопчика, якого десять років вважала своїм сином.
Віщунка вихром підлетіла до Злати й зловісно прошипіла:
— Не хвилюйся, красунечко, він ще про себе нагадає! — Обернувшись до Гліба, відьма тикнула в нього кістлявим пальцем: — Не думай, що ти так легко відбувся. Не даремно кажуть, тріснуте дзеркало не до добра.
Почувся різкий звук, ніби лопнула струна, й усіх огорнуло димом, а коли завіса розсіялася, стара і дзеркало зникли. У залі стояла гнітюча тиша. Люди не могли оговтатися від потрясіння.
— Усе, що напсувало чаклунство, виправить чарівництво, — весело сказав чарівник. — Забудьте про погане, воно залишилося в минулому.
Він клацнув пальцями, і відразу зі стелі посипалися різнобарвні іскри. Вони спалахували й переморгувалися, осідали на зачісках дам і на плащах кавалерів, і з появою кожної іскорки все погане забувалося. Невдовзі всі навколо радісно й щасливо посміхалися.
Чаклунські чари пропали, і в палаці знову запанували згода та лад. Радість виплеснулася на вулиці. Столи ломилися від страв. На площах і в парках грала музика. Молодь танцювала, не шкодуючи каблуків. Усі поздоровляли Гліба, славили щедрість короля й веселилися від душі. Ніхто не думав про те, що розбите дзеркало — погана прикмета. Лише одна людина не забула нічого — В’ЯЗЕНЬ ДЗЕРКАЛА…