дверей. Почуте приголомшило його. Йому вже доводилося зустрічатися з Віщункою з Лисячої Нори, і він не мав бажання знову мати справу з магією та чаклунством. Але це означало, що зовні він назавжди залишиться десятирічним хлопчиком.

Діставшися спальні, Гліб довго лежав не в змозі заснути. Для себе він уже вирішив. Він хотів бути таким самим, як усі люди, рости разом зі своїми ровесниками й не бачити, як люди шкодують його, соромливо відводячи очі. Заради цього він був готовий стерпіти все на світі. Але як знайти чарівне дзеркало? Якби він тільки знав, як зустрітися з Чарівником, він би вивідав все про це, але навряд чи розсудливо запитувати про Чарівника в батьків, адже вони не допустять, щоб їхній син вирушив у небезпечну подорож.

Розділ 2 Маленька циганка

Осінь торкнула мальовничим пензликом крони кленів, але королівський парк ще зберігав своє літнє вбрання. Досі строкатим килимом цвіли айстри. Лабіринт з чепурно підстрижених кущів самшиту був усе ще зелений, але в темній воді фонтана самотньою сонячною плямкою вже плавав жовтий листок.

Гліб брів парком до статуї Пана. Саме там він уперше зустрівся з Віщункою з Лисячої Нори, і вона відкрила перед ним заборонні двері до світу магії. У міру наближення до альтанки, біля якої стояла статуя, його кроки сповільнилися. Він не забув одержаного уроку: не звертайся за допомогою до зла, бо одержиш ще більше зло. Гліб не мав бажання знову зустрічатися з лицемірною чаклункою і тим паче просити її про послугу. Треба було шукати іншого шляху. Він різко повернувся й пішов геть.

Гліб, якого гризли сумніви, дійшов майже кінця парку, коли його увагу привернув шум. Троє хлопчаків, тюкаючи, гналися вулицею за маленькою циганкою. Обірванка мчала щодуху. Її босі ноги так і миготіли в безлічі спідниць, а широкі рукава з оборками розвівалися, наче крила. Добігши до огорожі, дівчинка повернулася до переслідувачів обличчям і, зацьковано озираючись, завмерла біля чавунних ґрат, ніби строкатий метелик. Шибеники зупинилися і зі зловтішними усмішками повільно підступали до неї. Тепер, коли вони загнали циганку до глухого кута, поспішати було нікуди, і шалапути насолоджувалися своєю перемогою. Несподівано дівчинка схопилася за прути огорожі й зі спритністю мавпочки полізла вгору.

— Ой, дивіться-но, вона тікає! — крикнув один хлопець і кинувся навздогін.

— Від нас не втече, — заперечив інший.

Підскочивши до огорожі, він спробував стягти втікачку, але та зловчилася й брикнула його в око. Шибеник скрикнув і, схопившись за голову, полетів униз, поваливши при цьому свого товариша.

Тим часом маленька циганка осідлала огорожу й зверху оглянулася на переслідувачів, які, мов жуки, дерлися за нею. Раптом владний хлоп’ячий голос змусив їх зупинитися:

— Не смійте її чіпати! Ідіть геть, або я покличу сторожу! — прикрикнув Гліб.

Почувши про охоронців порядку, шибеники перезирнулися, миттю сповзли вниз і без зайвих слів кинулися навтьоки. Обірванка хотіла вчинити так само, але зачепилася спідницею за гостру піку, що вінчала чавунні прути. Пролунав тріск матерії, і дівча сторчголов звалилося з огорожі просто до ніг Гліба. Він схилився, щоб допомогти їй підвестися, але вона різко відсахнулася, перекотилася, з верткістю акробатки підхопилася на ноги й у бійцівській позі завмерла навпроти хлопчика, виставивши перед собою кулаки. Заплутане кучеряве волосся огортало її густою гривою, через що худенька дитяча фігурка здавалася зовсім тендітною, але в циганській дівчині відчувалася рішучість пантери битися до кінця.

Глібові ситуація видалася такою комічною, що він розсміявся. Дівчинка спантеличено подивилася на нього й з підозрою запитала:

— Чого оскалюєшся?

— Ти гадаєш, я з тобою битимусь?

— Я таким, як ти, двом боки намну. Спробуй тільки гукнути охорону, — войовничо вимовила обірванка, але кулаки все-таки опустила.

— Я не б’юся з дівчатами, — сказав Гліб і додав: — У тебе на обличчі кров.

— А тобі що?

Вона неохайно обтерла кров тильним боком долоні.

— Е, та у тебе на щоці глибока подряпина. Треба помазати маззю. Ходімо, — Гліб кивком наказав дівчинці йти за собою, але вона не зрушила з місця.

— Я сама про себе подбаю. Хочеш здати мене варті, хитрий лисе?

— Гадаєш, ти така важлива персона, що сторожа не має більше справ, як з тобою возитися? Я просто запропонував тобі обробити ранку, щоб щока не розпухла. Не хочеш — твоя справа.

Гліб пересмикнув плечима. Навіщо він няньчиться з цією впертою дикункою? Судячи з її вигляду, вона не розпещена зайвою турботою, на ній і так усе заживе, як на кішці.

— Не боїшся кликати мене до свого дому? — глузливо запитала вона.

— А чого мені боятися?

— Ти ненормальний. Ти що, не бачиш, що я циганка, — дівчинка підняла руку й тихенько дзвякнула браслетами.

— Бачу, що не баронеса, — фиркнув Гліб.

Його глузування зачепило її за живе. Якщо він цілий рік носить черевики, це ще не причина, щоб задирати носа. Вона гордо закинула голову і з гідністю промовила:

— Щоб ти знав: мій батько — циганський барон.

— Дуже приємно. Помилився, ваша світлосте, — жартівливо поклонився Гліб.

Це була остання крапля. Дівчинка злісно стиснула кулаки й труснула скуйовдженою гривою так, що все намисто й браслети жалібно забряжчали.

— Не віриш, що я дочка циганського барона?! Землю поцілую! — скинулася вона.

— Чому ти така вразлива? Що не скажи — відразу сердишся.

Хлопчик не виглядав ворожим, і його відкритість обеззброїла дівча.

— Зовсім я не злюся. Чому ти не віриш, коли правду кажу? — насуплено буркнула дівчинка.

З вигляду Гліб і циганка були ровесниками, хоча хлопчик розумів, що він значно старший. Незважаючи на силу-силенну строкатих спідниць і оборок, дівча здавалося худеньким 1 кволим, як діти, які не їдять удосталь. Гліб згадав, як циганка зацьковано притискалася до огорожі, коли її оточили троє хлопців, і раптом зрозумів, що вона зовсім не злючка й не розбіяка. Просто її часто кривдять та їй доводиться захищатися самій. Навряд чи комусь є до неї діло, інакше вона не ходила б замурзана й босонога, адже земля восени вже зовсім не тепла. Він схотів зробити для неї хоч що-небудь гарне.

— Як тебе звуть? — запитав він.

— Марика. А що? Чому ти питаєш? — вона задерикувато підвела очі, не знаючи якого підступу чекати.

— Чуєш, слово честі, я не зроблю тобі нічого поганого. Якщо не хочеш іти зі мною, то неподалік є фонтан. Можеш там умитися, а я принесу мазь і що-небудь поїсти.

Марика з