Олександр Тесленко …3000027

Остання ніч перед Народженням Істини видавалася нестерпною. Для кожного. Для щасливого і для нещасного (хоча які нещасні можуть бути за нашого часу?), для багатого і для бідного (хоча які бідні можуть бути за нашого часу?), для генерала і для рядового, для кожного Президента і для кожної найдешевшої повії. Видавалося, що навіть блощиці причаїлися, затамувалися в своїх схованках, не наважуючись напитися свіжої крові. Особисто для них вибору просто не існувало — вони могли продовжувати якісь високі принципи існування, тихенько і майже непомітно п’ючи краплини теплої крові, продовжуючи тим власне життя-існування?

В ніч перед Народженням Істини всі тварини мовби не просто перейнялися людськими настроями, а власним єством відчували фатальність хвилини. Коти всю ніч розпачливо нявчали. А кімнатні песики жалібно скавуліли.

На площах і вулицях міста — тиша, безлюддя. Жодної машини. Все завмерло. Вранці настане час Народження Істини — і тоді всім, нарешті, стане відомо: жити далі чи не жити?

Для когось це буде не ранок, а вечір. Для когось — північ, для іншого — полудень. Але для кожного це буде миттю другого народження або остаточної смерті.

Для Боркера — це буде завтра о шостій годині ранку. І для його старого пса, для рудого Кафелана, що скавулів на килимі посеред кімнати у плямі місячного світла.

Втомлена планета прагнула однозначної відповіді. Принаймні саме такі слова лунали раз у раз по радіо й телебаченню, майоріли на шпальтах газет і журналів. ВТОМЛЕНА ПЛАНЕТА ПРАГНЕ ВІДПОВІДІ. ВТОМЛЕНА ПЛАНЕТА ВИМАГАЄ ОДНОЗНАЧНОЇ ВІДПОВІДІ. ВТОМЛЕНА ПЛАНЕТА НЕ МОЖЕ БІЛЬШЕ ЧЕКАТИ. Хоча, власне, планета мовчала.

Не могли більше чекати лідери чотирьох наддержав, — Лао, Гун, Гей та Рок. Вони вже більше місяця сиділи за столом переговорів. І з кожним днем саме вони все рішучіше вимагали: ВТОМЛЕНА ПЛАНЕТА ПРАГНЕ ОДНОЗНАЧНОЇ ВІДПОВІДІ!

Вони просто затялися в своєму шаленому бажанні врешті довести до логічного фіналу багатовікову боротьбу всього людства за цілковиту безпеку існування.

Вся зброя має бути знищена! Ніяких компромісів нікому! Боротьба до остаточної й цілковитої перемоги! Всепланетне таємне голосування покаже, чого прагне більшість — добровільного роззброєння чи ядерного вирішення існуючих протиріч.

«Ця війна буде короткою і переможною! Не залишиться жодного незадоволеного! Ця війна буде переможною для кожного, вона задовольнить усіх!» — криво усміхаючись, говорив з екрана Лао.

«Ми вимагаємо торжества справедливості! Ми вимагаємо цілковитого роззброєння! В разі зволікання ми, без ніякої війни, підриваємо всі свої запаси ядерної зброї на власній території, тим самим засвідчуючи непохитність наших позицій та однозначно вирішуючи всі планетарні протиріччя. Люди мусять спати спокійно!» — багатодумно збрижуючи чоло й ламаючи брови, проголошував Гун.

«Всі ви думаєте, що ми нічого не думаємо! Ви всі думаєте, що ми тільки про себе думаємо! Але ми змусимо вас переконатися, що ми про вас усіх думаємо! Велика місія нашої держави незаперечна! Ми думаємо про всіх! Ми думаємо про кожного! Ми не допустимо, аби хтось легковажив святістю наших благородних ініціатив! Ми воюватимемо до остаточної перемоги наших життєвих принципів! Війна — це мир! А мир — це війна! Всепланетне таємне голосування покаже, чого вимагає більшість. А ми вимагаємо — однозначності! Скільки можна слухати безплідні теревені?!» — емоційно жестикулював на екрані сивий Гей.

«Все в руках Божих. Все підвладне велінню його. Будьмо мудрими й розважливими. Всі ми знаємо, які тяжкі наші гріхи. Вони роблять нестерпним наше життя. Ми навіть підсвідомо прагнемо смерті, прагнемо самознищення. Бо тільки таким чином ми можемо очистити світ від багатовікової скверни, виконуючи волю Господа. Ми — грішні та слухняні виконавці його волі. Але Господь не вимагає від нас такого поспіху. Гріхи наші тяжкі. Нестерпним тягарем лежать вони на наших плечах. Але невже ми не зможемо ще трохи потерпіти, постраждати? Хіба ми не знайдемо сил вимолити у Бога ще трохи небесного прощення? Брати мої, давайте всі віддамо свої голоси за роззброєння! Життя бридке і тяжке, ми самі його таким зробили, але хіба ми не знайдемо сил помучитися ще трохи? Все в руках Божих, все підвладне велінню його. А єдиний наш Дар — це уміння терпіти й чекати. Більше ми нічого не вміємо до пуття. Якщо ми робимо щось інше — ми чинимо гріхи великі. Не забуваймо про це, брати мої! Терпімо й чекаймо! Живімо у світлі любові до Нього! Несімо свій хрест! Не осквернімося помислом вирішувати власну долю, мовби ми самі для себе стали Богами», — вуркотів голомозий Рок.

Так говорили лідери. А решта мовчали. Бо говорити можна і треба тільки тоді, коли тебе слухають, хочуть або змушені слухати. Інакше — чиста марниця. Щоб тебе слухали, треба ставати професійним телекоментатором чи політичним лідером. Але ж хіба кожен може бути політичним лідером чи коментатором? Не може. Тож про що можна говорити в цьому світі?

Так думалось тої ночі перед Народженням Істини ще не старому, але вже до біса втомленому Боркерові. Старому рудому Кафеланові, що підвивав на килимі посеред кімнати, також щось думалось.

Думати — це зовсім інша справа, аніж говорити. Думати завжди цікаво і завжди є про що. А ще добре — завжди існує гарна компанія, уважна, вдячна й зацікавлена прихильна й достойна компанія, ТИ САМ. І майже ніхто не може серйозно завадити Думати — це навіть приємно. Думати — це майже ніби спати.

А ще такої ночі!

Сказати, б що сивого Боркера дуже хвилює результат всепланетарного голосування, — так зовсім ні. До можливості й навіть до необхідності померти він призвичаївся давно, зріднився з цією думкою. Варіантів безліч. Можна навіть і до миті Народження Істини не дожити. Можна випустити дух до шостої ранку. Ото вже хтось міг би посміятися. Шкода тільки, що завтра о шостій ранку вже, Богу дякувати, не буде кому сміятися. Хіба ще декілька хвилин. Але за ті декілька хвилин ніхто не прийде до Боркера поцікавитись — чи дожив він до ранку Народження Істини? Ті декілька хвилин, певна річ, буде цікаво. Буде достойне видовище. Фантастичне й прекрасне видовище. Тільки коротке. Шкода. Все, гідне справжньої уваги, триває дуже мало і зникає безповоротно. Світ несправедливий.

Завтра вранці все буде набагато захоплюючішим за будь-яке телевізійне дійство, за будь-яке масове видовище. Аби таке побачити, варто й життя прожити. Можливо, тільки, тому й не спиться — не хочеться проґавити оту найпершу мить, коли ПОЧНЕТЬСЯ. І хочеться сподіватися, що все не дуже швидко закінчиться.

Цієї ночі всі бояться