***
Кроне прокинувся з головою на колінах Каті. Відчув ніжну ласку її руки, почув пісню, яку вона наспівувала притишеним голосом. Катя співала про жінку, що чекала на солдата, про сон без воєнних кошмарів, про відпочинок… Мелодія западала в душу, заколисувала, гоїла рани. Ті найгірші, невидимі. За якусь мить він знов заснув.
Коли задзвонив телефон, майор одним, спритним рухом зірвався з ліжка. Чудовисько повернулося.
-- Так? – кинув притишеним голосом. Катя спала згорнувшись клубком і пригорнувшись до подушки.
-- Нарешті ми закінчили обшук в Розбіцьких і повторний в Туліної, -- доповів Барський.
-- Результати?
Майор стиснув зуби, підсвідомо напружив всі м‘язи.
-- Пані Катя чиста, а в тих баб ми знайшли невелику контрабанду. Золото, -- уточнив юнак. – І найкраще! – вигукнув тріумфально. – Зарін заховав у валізці скляний стилет. Дуже добре заховав. Ми продовжуємо обшук, бо він вийшов лише пів години тому.
-- Коли повернеться?
-- Не раніше, як за півтори години. В нього на хвості двоє наших людей. Взяти його?
-- В жодному випадку! Негайно збільшити групу спостереження до чотирьох осіб, приготувати засідку в його кімнаті, чекати на мене. Якщо спробує втекти, перш ніж повернеться в готель, затримайте його. Будь-якою ціною!
-- Зрозуміло.
-- Ще п‘ятнадцять хвилин я біля телефону, потім їду до вас.
Кроне коротко попрощався і набрав номер одного з поблизьких магазинів. Коли він зав‘язував краватку, в двері постукав посланець з невеличкою коробочкою в руці. Йоган заплатив одягненому в уніформу готелю хлопцеві й підійшов до ліжка. Обережно відхилив постіль і надів Каті на палець перстень з смарагдом.
-- Тобі личить, Зеленоока, -- пробурмотів.
Вона легко зітхнула крізь сон, але не прокинулася. Офіцер ніжно поцілував коліно, що виглядало з-під простирадла і вийшов, тихо закриваючи за собою двері.
Ще прийде час на пояснення, в них буде на це багато часу, ціле життя… Кроне збіг по сходах, як підліток і сів у машину, що чекала перед готелем, вони рушили до Полонії.
***
-- Ви мені не довіряєте, -- закинув йому надутим тоном Барський.
Кроне зітхнув і ще раз перевірив розташування кольта в кобурі під пахвою.
-- Справа не в довірі, -- сказав. – Якщо це наш тип, то нам пощастить, як дамо собі раду вп‘ятьох, з усіма тут присутніми.
-- Ви жартуєте…
-- Не жартую, -- гаркнув майор. – Інколи випромінювачі Наркєвича викликають такий приплив витривалості, що можна впакувати у ворога цілий магазин, а він б‘ється далі. Існують також наркотики. Хіба ти не чув, що після конфлікту на Філіппінах американці змінили калібр особистої зброї з 0.38 на 0.45 дюйма? З простої причини: 0.38 не вистачало. Крім того є ще САМ.
-- САМ?
-- Самозащіта, тобто самооборона.
-- Ми теж навчаємося у найкращих, -- вигукнув обурено юнак.
-- Росіяни вигадали щось безпрецедентне. Об‘єднали традиційні стилі єдиноборств з найновішими досягненнями науки. Чув про Теорію вправності Бернштайна? Ні? Нічого дивного, мало хто чув. Це дослідження на тему біомеханіки руху людини. Піонерська галузь. Росіяни в ній далеко попереду. Я зіткнувся з навченим таким чином агентом тільки раз за все життя. З триособової групи вижив лише я…
-- Йде, -- перервав їхню розмову агент, що спостерігав за вулицею.
-- По місцях, -- скомандував майор. – Якщо не схопимо відразу, стріляти на враження!
Вони чекали якийсь час, стискаючи зброю в спітнілих руках. Стихнули звуки вулиці, світ звузився до прямокутника дверей готелю. Кроки, брязкіт витягнених з кишені ключів. Заскреготав замок і до кімнати зайшов Зарін. Кинув у кут подорожню сумку, направився у ванну. З грюкотом відчинилися двері в туалет, з них вилетів Барський і вдарив росіянина тридцяти сантиметровою, обшитою шкірою палкою. Зарін дико заревів, копнув хлопця під коліно, вдарив правим серповим.
З залитим кров‘ю обличчям кинувся до виходу, коли дорогу йому заступив Кроне, а два агенти схопили під руки. Майор вдарив кінчиками пальців у сонячне сплетіння противника. Тільки раз, цього було достатньо. Зарін моментально зм‘як і осунувся на килим. Вони стояли над поваленим, важко дихаючи, один з агентів надів росіянинові наручники, інший приводив до тями Барського.
-- Одичні апарати, -- кинув насмішкувато, плескаючи юнака по щоках. Мабуть, Барський встиг похвалитися йому своїми досягненнями. Кроне мовчав. Приголомшено вдивлявся в безпорадного торговця.
-- Це не САМ, -- сказав нарешті. – Який з нього агент! – гаркнув.
-- Але скляний стилет… -- зауважив низький, шпакуватий чоловік, допомагаючи Барському встати.
-- Стилет, стилет, -- майор забарабанив пальцями по столі. – Можливо, хтось відвертає нашу увагу. Під час подорожі кожен міг підкинути.
-- Ні, -- заперечив Барський, масуючи щелепу. – Це була фахова схованка, вони імітували фабричний шов. Ми ледь її зауважили. Хіба що йому підмінили сумку раніше…
-- Він не агент, -- вперто повторив Кроне. – У непоганій фізичній формі, так. З доброю реакцією, дивовижно доброю, як на його тушу, може колись займався боксом, знайомий з якоюсь системою єдиноборств, але це все.
В кімнаті запанувала тиша. Було чути запах поту і крові.
-- Повідом в штаб-квартиру, що ми взяли Заріна, -- майор кивнув Барському. – І скажи, що існують сумніви, що ми спіймали кого треба.
Юнак підійшов до телефону і без ентузіазму повідомив про завершення операції. Раптом він напружено випрямився і кинув у слухавку кілька швидких запитань.
-- Прийшла наступна шифрограма від “Горіна”! – вигукнув. – Вони вияснили, що це жінка. Вона повинна привести в дію якийсь прилад біля Бельведера.
-- Бомбу? – запитав швидко Кроне.
-- Ні, швидше якийсь одичний апарат.
-- Де Розбіцькі?
-- Вже дзвоню, -- Барський знов підняв слухавку. – Не може бути! – гаркнув з раптово побілілим обличчям. – За ними перестали слідкувати після того, як довідалися про стилет, -- пояснив. – Востаннє їх бачили, як вони йшли в бік Лазєнковського парку…
-- Цього прикуй до батареї й виклич підмогу! Нехай охорона Бельведера вирушає з боку палацу, ми заблокуємо парк.
Вони вискочили з кімнати й з карколомною швидкістю