трос і передок джипа націлився догори. Аби витримало. Ну ось…

Завів мотор. Тепер спокійно. Поволеньки, на силовій передачі його «бобик» рухався вперед і помалу входив у поворот. Тричі довелося вилазити і контролювати положення коліс. Усе. Цього разу пощастило. Далі несподіванок не буде. Машину кидало на горбах, перед щораз занурювався у чорну стоячу багнюку, що розліталася по чагарях і лепехами ляпала на дах та вікна. Останнє гибле місце. Ну! Гахнувши пузом у чергову баюру, його «броник» таки виліз на пагорб.

На місці. Руки тремтіли від перенапруги та хвилювання. Нічого. Тепер залишається виключно приємне. Відкоркувавши банку пива, він спорожнив її одним духом. Відпустило. Від куртки йшла пара. Настрій покращав сам собою. Чого було нервувати? Місце для табора — краще не знайдеш. Якихось сто кроків звідси — і вже ніхто не побачить.

У завзятті кинувши машину, Богдан рушив туди, рахуючи пошепки. Сто двадцять. Все, досить. Сьогодні організаційний день. Виспатися й відпочити. Звільнивши заднє сидіння, він постелив спальник і переодягся в сухе. Потім підрубав зайві кущі, розтяг маленький намет з гумовим дном, поставив у ньому стільчик і таганок, розклав по кутках реманент. Увімкнув «летючу мишу». Синє полум’я таганка горіло весело й завзято. Грубезний гострий ніж вправно вирізав круглий верх банки і консерва зашкварчала, у наметі запахло свининою з квасолею. Дозволивши собі ще одну банку пива, він умить проковтнув вечерю і згорнув «кухню». Тепер і життя веселіше.

Щільний брезент накрив машину. От і все. Можна вмикати світло. Тут не буває нікого, і все ж таки… Далі — відпочивати. Зручно вмостившись, Богдан розкрив ноутбук. Тихо зашелестів вентилятор, засвітився екран. Улюблений метеорологічний сайт відкрився одразу — на цьому схилі пагорба пристойно «тягнув» ЛДС на відміну від основного мобільного оператора. Якраз півгодини до сну, щоб остаточно усе розрахувати. І, звісно, помріяти.

Ситуація не змінилася. Переглянувши кілька сайтів, Богдан закрив ноут. Що ж, не дарма. Не даремно він перетнув добрий шмат країни, не дурно пхався крізь чагарі та відкопував «бобика». Сніг та морози обіцяли аж на четверте, практично під саме Різдво. А прогнози стосовно різких погодних змін зазвичай спізнюються. На добу як мінімум. А то й на усі дві. Отже, часу вдосталь. Встигне.

Грудень минав без морозів та снігу. Отака млява зима, а радше — затяжна осінь. За два дні Новий рік. Почнеться січень — «вовчий місяць» за календарем стародавніх римлян. До морозів та снігу шість днів, а це означає, що можна встигнути. Є усі шанси, якщо звісно, справдяться власні прогнози.

Римляни згадалися не випадково. Саме вони й були винні у тому, що цьогорічний сезон змарнувався. Стільки часу й зусиль дарма. Справдилася одна з головних заповідей археологів — не копай надто глибоко. Він не втримався. Адже не єдиним хлібом живе людина. Азарт, захоплення. Жага самоствердження врешті-решт. Ось що підклало свиню.

Ну і, звісно, стара любов. Історія — вона мов повія, і далеко не кожна жінка може нею стати. Щось таке куревське має бути в її натурі, якась продажна хтивість. І тоді легко здавати себе в оренду будь-кому, подекуди навіть отримуючи задоволення. З усіх наук вона найбільш схильна до цього. У будь-якому суспільстві той, хто має силу й гроші, володіє на неї винятковими правами. І що потворніше суспільство, то у вишуканіші пози її ставлять, щоб користати без зазріння совісті.

Юність — той вік, коли почуття чоловіка до жінки є найчистішими. Нехай вони хибні та наївні, адже йому ще не відома справжня сутність жінок і реальна природа стосунків. У цей період життя юнак лиш прагне кохати і не здогадується про те, яких потворних форм іноді набувають почуття й відносини. Так і Богданові свого часу довелося закохатися у красуню на ім’я Історія. Закохатися до нестями, не підозрюючи, ким вона є насправді, і отримувати істинне задоволення від споглядання та доторків до прекрасного, величного, далекого й невідомого.

Та процес чоловічого змужніння незмінно супроводжується набуттям досвіду, нерідко негативного, гіркого. І коли та, на яку дивишся мов на богиню, направо й наліво лягає під сильних світу цього, настає гірке прозріння. Саме такою виявилася Історія. Ця велична і прекрасна наука готова була підкорятися кожному, хто платив «бабло» або мав владу. Вона залюбки погоджувалася на усе — від рольових ігор до відвертого збоченства — аби протриматися у цьому житті й догодити тому, хто на даний момент був господарем. І горе іншим, хто мав необережність проникнутися чистим почуттям до такого стерва.

Богдан не міг дати собі ладу. Як за часів, коли чіпка комуністична рука тримала геть усе, так і згодом, коли все розсипалося і кожен «новий» волочив нещасну до свого ліжка, він відчував цей потяг. Отак буває — тягне до жінки, тоді як від неї самі розчарування. А тягне й далі. І нічого не вдієш.

Повія найцінніша замолоду. До гарного тіла тягнеться найбільше жадібних рук. Її користають найчастіше. Сто років — дуже багато для звичайної жінки, проте замало для дами на ім’я Історія. Цей вік — лише юність. А могутніх вабить цнота. Тому більшість спотворень та брудних спекуляцій заради вигоди — довкола двох світових воєн.

До зрілої жінки вже менше охочих. Проте, якщо гарна, то й нею не гребують, і їй теж доводиться відпрацьовувати на совість. Жінка на ім’я Історія є зрілою у п’ятсот років. Тому й доводиться нерідко перевертатися у трунах гетьманам та гайдамакам, потерпаючи від зусиль тих, кому у надлишку бажання забракло «молодого тіла».

Стара ж, як правило, не потрібна нікому. Яке з неї задоволення? Такій дають спокій і, позбавлена звичного попиту, вона… автоматично перестає бути продажною. А отже, не викликає відрази й зневаги. А справжня краса… хіба ж може її знищити вік? Продажність Богдан вважав найгіршою вадою, найганебнішим гріхом жінки. Тим-то й тягло його найбільше до епохи скіфів та давніх римлян, де попри грубий шар пилюки найрідше траплялися масні відбитки брудних та хтивих рук господарів життя.

Спати не хотілося. Заплющивши очі, Богдан подумки планував завтрашній день. Попрацювати доведеться по-дорослому. Насамперед прокопати шурф у глибину на краю балки і «мацнути» на всі боки. У самій же балці на середині схилу фонило так, що не залишалося жодних сумнівів — під землею масив чорного металу. Що воно таке? Хоч би це були «німці»… Саме таке походження знахідки гарантувало максимальний прибуток.

«Німцями» на жаргоні копачів називалися будь-які знахідки німецького походження, здебільшого часів двох останніх воєн. Каски, ґудзики, фляга, зброя, боєзапаси. Усе це мало цінність,