Книга про причини
Зміст
Liber de causis (Книга про причини): філософський шлях від Афін до Парижа і Лондона через Багдад і Толедо. Андрій Баумейстер • vii
1. «Книга про причини»: походження трактату і його вплив на середньовічну інтелектуальну культуру • vii
2. Арабська рецепція грецької філософії: шляхи «фальсафи» • хі
2.1. Грецька філософія в ісламському світі: джерела і лінії впливів • хі
2.2. Що таке «арабська філософія»? Вплив ісламських мислителів на інтелектуальну культуру латинського Заходу • xv
2.3. Аль-Кінді: початок «арабського перипатетизму», або «фальсафи» • хх
2.4. Аль-Фарабі: теорія інтелекту • ххііі
2.5. Ібн Сіна: метафізика і система наук • xxv
2.6. Ібн Рушд — коментатор Арістотеля • ххіх
2.7. Головні риси арабської філософії (фальсафи) • ххх
3. Перекладацький центр у Толедо • хххі
4. «Книга про причини» в коментарях середньовічних християнських мислителів • xxxv
4.1. «Книга про причини»: латинська рецепція • xxxv
4.2. «Книга про причини» в інтерпретації Альберта Великого • xxxvii
4.3. «Книга про причини» в інтерпретації Томи Аквінського • хххіх
5. Аналіз трактату «Книга про причини» • хіііі
5.1. Жанр трактату: метафізична аксіоматика або короткий компендіум • хіііі
5.2. «Книга про причини»: перетлумачення неоплатонізму в контексті монотеїстичних ідей • xlv
5.3. Структура трактату «Книга про причини» • xlvi
5.4. Каузальність і циклічність • xlix
КНИГА ПРО ПРИЧИНИ • 1
Вибрана бібліографія • 74
Глосарій термінів • 80
Liber de causis (Книга про причини): філософський шлях від Афін до Парижа і Лондона через Багдад і Толедо
1. «Книга про причини»: походження трактату і його вплив на середньовічну інтелектуальну культуру
«Книга про причини» (Liber de causis) має дивовижну історію і є яскравим прикладом особливості середньовічної науки й мислення. Йдеться про ідею універсального знання, що артикулюється в різних культурах і різних мовах, передається від однієї культури і мови до іншої з усвідомленням важливості й цінності спільної справи. Це ідея особливої місії інтелектуалів, яких об'єднує велика повага до філософської думки. Для всіх цих мислителів (греків-язичників, греків-християн, християн-сирійців, персів, арабів, юдеїв, латинських християн-католиків від Толедо і Парижа до Неаполя і Лондона) філософія і пошук істини перебували поза всіма конфесійними, національними, культурними й мовними кордонами. Можна сказати, що у випадку «Книги про причини» (та ідей, викладених у цьому трактаті) ми маємо один із яскравих прикладів першої «глобалізації», або змістового універсалізму. Важливо зауважити, що тут ідеться про глобалізацію й універсалізм у позитивному сенсі, на рівні ідей і схем мислення. Така «глобалізація» не загрожувала питомим культурам, а навпаки, була джерелом і внутрішнім мотивом їх самостійного розвитку.
Ми не знаємо імені автора «Книги про причини» — це анонімний твір. Він був написаний арабською мовою (хоч арабська мова виступала тут не як мова творення нового змісту, а як мова трансляції, передачі вже давно й різними мовами сформульованих ідей). Імовірними авторами трактату спочатку вважали або Ібн Дауда (Давида Юдея)
[1], або арабського філософа аль-Фарабі
[2]. Арабська назва трактату — Kalām fi mahd al-[k]hair («Трактат про чисте благо»)
[3]. Останні дослідження свідчать на користь того, що «Трактат про чисте благо» повстає у IX ст. в тому самому середовищі, що й анонімні Plotiniana arabica (компіляція і парафрази арабомовних творів Плотіна, до яких належить так звана «Теологія Арістотеля» — вибірка з IV–VI Плотінових «Еннеад») і Proclus arabica (наближена за змістом до Liber de causis вибірка з «Елементів теології» Прокла, неоплатоніка V ст.)
[4]. Місце походження цих компіляцій — Багдад, тодішній центр рецепції та дослідження грецької філософії
[5]. А інтелектуальне середовище, в якому виникають ці трактати, — спільнота перекладачів і мислителів, що гуртуються навколо першого представника арабського перипатетизму («фальсафи») — аль-Кінді
[6].
Трактат Kalām fi mahd al-khair переклав латиною Ґерард Кремонський (Gerardus Cremonensis, Gerardo da Cremona) між 1180 i 1187 pp. Спочатку твір називався Liber Aristotelis de expositionis bonitatis purae («Книга Арістотеля про виклад чистого блага»)
[7]. Назва Liber de causis затвердилася тільки в XIII ст. У другій половині XIII ст. Kalām fi mahd al-khair було перекладено на іврит. Перше критичне видання тексту опублікував німецький патролог Отто Барденгевер у 1882 р.
[8]
Досі ми не знаємо напевно, як текст Liber de causis змінювався від перших християнських компіляцій і сирійських перекладів «Теології» Прокла до остаточної арабської версії IX ст. Текст «Елементів теології» став лише загальною структурою, тематичним «скелетом» того тексту, який перетворився пізніше на «Книгу про причини»
[9]. Сьогодні дослідники виключають грецьке або сирійське походження Liber de causis. Без сумніву, текст від початку арабський
[10].
Інтерес до цього твору спалахнув на латинському Заході у XIII ст. До Liber de causis звертався вже Алан Лілльський, називаючи книгу «Афоризмами про сутність вищого блага» (Aphorismi de essentia summae boni). Коментарі до Liber de causis створили такі мислителі, як Альберт Великий, Роджер Бекон, Тома Аквінський, Сіґер Брабантський, Генріх Ґентський, Еґідій Римський. Ідеї цієї книги вплинули на Александра Гельського, Роланда Кремонського, Ґійома Овернського, Йоана Дунса Скота, Ульріха Страсбурзького, Теодоріка Фрайберзького, Майстра Екгарта, Вітелло та інших
[11]. Данте у «Монархії» посилається на Liber de causis для обґрунтування власної тези про універсальність влади монарха
[12]. В цілому можна стверджувати, що «Книга про причини» набагато сильніше вплинула на мислителів латинського Заходу, аніж на представників арабомовної інтелектуальної культури.
Усього відомо 27 середньовічних коментарів до Liber de causis. Збереглося 240 латинських рукописів цього трактату і тільки три арабських
[13], що свідчить про його неабияку популярність серед саме європейських інтелектуалів тих часів. Але вже наприкінці XIII ст. зацікавленість цим твором поступово зійшла нанівець. Утім, вплив ідей, що містилися в Liber de causis, не припинився, а в деяких