Люсі Гокінґ. Джордж і корабель часу

Історія людство дедалі більше перетворюється на перегони між освітою і катастрофою.

Г. Дж. Веллс

Щиро дякую Сью Кук — редакторці серії книжок про пригоди Джорджа.

Найсвіжіші наукові ідеї!

Читаючи цю книжку про майбутнє, яке на власні очі побачить Джордж, ти пізнаєш силу-силенну захопливих наукових фактів та ідей — від уповільнення часу до машинного навчання!

А наприкінці книжки знайдеш підбірку есе від знаменитих науковців, що допоможуть тобі зрозуміти, як ці ідеї працюють у реальному світі. Майбутнє перед тобою: читай про нього, думай про нього і насолоджуйся ним! Здається, воно буде страшенно цікаве!

Мандрівки в часі й таємниця рухомих годинників

Пітер Мак-Овен, професор комп’ютерних наук і заступник ректора з роботи із громадськістю, Лондонський університет королеви Марії, Велика Британія.

Кліматичні зміни та як їм запобігти

лорд Ніколас Стерн, професор економіки й урядування у Лондонській школі економіки, президент Британської академії.

Якою буде їжа в майбутньому

доктор Марко Спрінґманн, старший науковий співробітник з питань сталого екологічного розвитку й охорони здоров’я, факультет з питань охорони здоров’я імені Наффілда та Програма дослідження майбутнього їжі при коледжі Оксфорд-Мартін, Оксфордський університет, Велика Британія.

Епідемії, пандемія і здоров’я планети

докторка Мері Добсон, коледж Сент-Джонс, Кембриджський університет, Велика Британія.

Війна через п’ятдесят років

докторка Джилл С. Расселл, лекторка в Університетському коледжі Лондона, Велика Британія.

Майбутнє політики — це... ти!

Енді Тейлор, радник із політичних та законодавчих питань, учасник Королівської спілки мистецтв, Велика Британія.

Міста майбутнього

Бет Вест, директорка з питань розвитку будівництва в Лондоні у найбільшій британській будівельній компанії Landsec.

Штучний інтелект

доктор Деміс Гассабіс, співзасновник і виконавчий директор компанії DeepMind, Велика Британія.

Робо-етика

доктоока Кейт Дарлінґ, Массачусетський технологічний інститут, США.

Інтернет: приватність, ідентичність та інформація

Дейв Кінґ, консультант з питань онлайн-ризиків і засновник компанії Digitalis.

Пролог

 овідомлення скопійоване у буфер! — прохрипіла комунікаційна система. — Доплерівська корекція застосована.

Досі всередині космічного корабля «Артеміда» панувала моторошна тиша. Аж раптом озвався людський голос — страшенно лютий:

— Джордже! Це твоя мама! — гучно пролунало з динаміка.

— Ой! — зойкнув Бульцманів Мозок — робот-велетень, єдиний супутник Джорджа на цьому гігантському космічному кораблі. — Може, я привітаюся з твоєю мамою, га? Вона ж, мабуть, сумує за нами!

— Ні! — Джордж підлетів до передньої частини корабля.

Коли він застрибнув у «Артеміду» на Землі, то й гадки не мав, яка шалена мандрівка чекає на них із Бульцманом. Здавалося, що вони заскочили на дикого жеребця, який із космічною швидкістю помчав галопом куди очі бачать.

— Ну, взагалі-то... — сказав він, зупинившись трохи далі від слухавки, щоб сердита мама його не почула, — може, ти б сказав їй, що то була твоя ідея?

Він благально глянув на пом’ятого старого робота. Бульцман недавно стрибнув із космосу на Землю і трохи підсмажив собі руки й ноги — тієї миті, коли влетів у земну атмосферу. Кожного разу, як Джордж дивився на робота, нагадував собі: поза межами корабля він сам ніяк не виживе.

— Але ж то була не моя ідея, — здивувався Бульцман. — Не думаю, що викривлення реальності якось допоможе нам вибратися з цієї халепи.

Робот Бульцман уже добре вивчив людські емоції, але однієї з найулюбленіших людських звичок — обманювати — досі не опанував.

Джордж і сам розумів, що розповідати мамі байки — то не вихід. Хоч що там сталося насправді, тепер вони з Бульцманом застрягли на космічному кораблі, який мчав усе далі й далі від Землі. І вони уявлення не мали, як повернутися додому. Джордж узяв мікрофон.

— Мамо! — сказав він.

— Джордже! — у металевому голосі прозвучали і сердиті, і радісні нотки. Мама, схоже, плакала й сміялася одночасно — якщо таке, звісно, може бути. — Джордже!

— Привіт, мамо! — відповів Джордж.

— Синку, де ти? — запитала мама. — Тільки не кажи: «В космосі», — бо я вже в курсі — дякую, Джордже Ґрінбі. Джордже? Джордже!

— Алло! Я тут, мамо! — сказав хлопець.

Раптом він зрозумів, що мама його не чує. Повідомлення з космосу надходили на Землю із затримкою, тому мама могла говорити до нього, але відповідей його не чула, бо ті ще не долетіли до неї крізь космос. І взагалі, мама ж могла сказати ці слова кілька годин чи навіть днів тому — тепер її, цілком можливо, навіть нема коло слухавки і його відповіді до неї не долетять. Джордж посумнішав. Так дивно — начебто розмовляєш із мамою, а начебто й ні.

— Джордже Ґрінбі! — знову озвалася мама. — Як ти міг таке утнути — полетіти геть на тому дурнуватому кораблі, налякавши нас усіх до смерті?

Її голос обірвався — на лінії щось гуділо й потріскувало.

— Я не знав! — проскиглив Джордж у слухавку, знаючи, що мама його не чує. — Усе мало бути зовсім по-іншому!

Тоді, на Землі, йому здавалося, що пробратися на космічний корабель — ого-го яка пригода! Та ще й коли начебто знаєш, чим усе закінчиться. Після старту вони з Бульцманом мали відразу перебрати на себе управління кораблем і вивести його на земну орбіту Облетівши декілька разів навколо рідної планети, вони мали повернутися додому. І навіть якби батьки так розлютилися на нього, що ніколи більше не випустили б його в космос, він би все одно не пошкодував, що спробував політати на справжньому космічному судні.

Але не так сталося, як гадалося. «Артеміда», як виявилося, рухалась у власному ритмі. Схоже, вона дотримувалася заздалегідь визначеного курсу й не