Майкл Крайтон  Загублений світ

Присвячується Каролін Конґер

Що мене насправді цікавить, то це те, чи мав Господь якийсь вибір, коли створював цей світ.

Альберт Ейнштейн

У хаотичному стані незначні зміни у структурі майже завжди спричиняють значні зміни у поведінці. Складна контрольована поведінка здається неможливою.

Стюарт Кауфман

Наслідки непередбачувані за своєю природою.

Іян Малкольм

Вступ Вимирання видів на межі періодів «К» і «Т»

Наприкінці XX ст. спостерігався дивовижний сплеск наукового зацікавлення проблемою вимирання видів.

Її навряд чи можна було назвати новим предметом дослідження — першим, хто продемонстрував, що види можуть вимирати, був ще барон Жорж Кюв’є 1786 року, невдовзі після Американської революції. Таким чином, з фактом вимирання вчені погодилися ще приблизно за три чверті століття до того, як Дарвін висунув свою теорію еволюції. А після Дарвіна численні суперечки, що точилися навколо його теорії, нечасто стосувалися питання вимирання видів.

Навпаки, до вимирання ставилися як до чогось неважливого — ніби до порожнього бензобаку в автомобілі. Зникнення було просто доказом нездатності адаптуватися. Адаптація видів посилено вивчалася і піддавалася палким дебатам. Але сам той факт, що деяким видам не вдавалося адаптуватися, майже не переглядався. Що про це можна було сказати? Однак починаючи з 1970-х років сталося дві події, що змусили подивитися на питання вимирання видів по-новому.

Першою було визнання того, що чисельність людських істот значно зросла і вони стрімко міняють планету — знищуючи традиційні місця проживання тварин, вирубуючи тропічні ліси, забруднюючи повітря і воду — і, можливо, навіть змінюють клімат планети. Під час цього процесу багато видів тварин опиняються на межі зникнення. Частина науковців підняла тривогу; інші сором’язливо мовчали. Наскільки крихкою була екосистема Землі? Чи могла поведінка людей в підсумку призвести до їхньої власної загибелі?

Ніхто не міг сказати напевно. Оскільки ніхто не потурбувався про те, щоб систематично вивчити проблему вимирання, інформації про його темпи в інших геологічних епохах було вкрай мало. Тому вчені почали уважніше досліджувати вимирання видів в минулому, сподіваючись відповісти на питання, що хвилювали сучасність.

Друга подія стосувалася нової інформації про загибель динозаврів. Вже давно було відомо, що всі види динозаврів вимерли у відносно короткий проміжок часу наприкінці крейдяного періоду, приблизно 65 мільйонів років тому. Питання про те, як стрімко відбувався цей процес, було предметом довготривалої дискусії: одні палеонтологи вважали, що це сталося катастрофічно швидко, інші вважали, що динозаври вимерли поступово, за період тривалістю від 10 тисяч до 10 мільйонів років, що навряд чи можна було назвати швидкою подією.

Потім 1980 року фізик Луїс Альварес і троє його колег виявили високу концентрацію іридію в скелях з кінця крейдяного і початку третинного періоду — на так званій межі К-Т. (Крейдяний період був позначений літерою «К», щоб уникнути плутанини з кембрійським та іншими геологічними періодами^[1]).

Іридій нечасто зустрічається на Землі, але його в достатку у метеорах. Команда Альвареса стверджувала: така значна кількість цього елементу в скелях на межі К-Т дозволяє припустити, що в той час із Землею зіткнувся гігантський метеорит, багато миль у діаметрі. Вони вважали, ніби в результаті того, що у повітря здійнялися хмари пилу і гірської породи, потемнішало небо, загальмувався фотосинтез, загинули більшість рослин, тварин і закінчилося панування динозаврів.

Ця драматична теорія полонила уяву журналістів та широкої публіки. Вона започаткувала суперечку, що тривала багато років. Де був кратер від цього метеорита? Були висунуті різні версії. В минулому було 5 великих періодів вимирання — невже причиною їх усіх були метеорити, які падали з регулярністю у 26 мільйонів років? Чи може наша планета і тепер очікувати нового руйнівного зіткнення?

Минуло понад 10 років, та ці питання так і залишалися без відповідей. Дебати вирували аж до серпня 1993 року, коли на щотижневому семінарі у Інституті Санта-Фе нетрадиційний математик Іян Малкольм оголосив, що усі ці питання не мають жодного значення, а дискусії стосовно метеоритного удару є «легковажною і непотрібною спекуляцією».

— Погляньмо на цифри, — сказав Малкольм, спершись на трибуну і дивлячись на публіку. — Сьогодні на нашій планеті 50 мільйонів видів тварин та рослин. Ми вважаємо це надзвичайним різноманіттям, але це ніщо порівняно з тим, що було раніше. За нашими оцінками, з того моменту, як на планеті зародилося життя, тут існувало 50 мільярдів видів. Це означає, що з кожної тисячі видів, які будь-коли існували на Землі, до наших днів дожив лише один. Таким чином, 99,9 % усіх видів, що жили раніше, нині є вимерлими. І масове винищення становлять лише 5 % від цієї цифри. Переважна більшість видів вмирали по черзі.

— Правда, — продовжував він, — полягає в тому, що усе життя на Землі було позначене безперервним вимиранням, що мало сталу швидкість. В цілому життя виду тривало близько 4 мільйонів років. У ссавців цей показник становив 1 мільйон років. Потім вид зникав. Отже, справжня картина була такою: вид з’являється, досягає розквіту, а потім вимирає — і все це протягом кількох мільйонів років. В середньому упродовж усієї історії життя на Землі вмирав один вид на день. Але чому? Що призводить до появи та занепаду видів на Землі протягом життєвого циклу у 4 мільйони років?

Ось одна з відповідей: ми не хочемо визнати, наскільки активною є наша планета. Лише за останні 50 тисяч років — а з геологічного погляду це одна мить — тропічні ліси то серйозно скорочувалися, то потім знову поширювалися. Вони не є якоюсь вічно молодою рисою планети, — насправді це досить нова форма життя. Ще 10 тисяч років тому, коли на Американському континенті з’явилися первісні мисливці, льодовик поширився далеко на південь, аж до сучасного Нью-Йорка. Тоді вимерло чимало тварин.

Тож більша частина земної історії показує, що тварини живуть та вмирають у дуже мінливому середовищі. Це, ймовірно, пояснює 90 % випадків зникнення видів. Але складні тварини, на кшталт динозаврів, — інша справа, бо вони