Тімоті Снайдер

ПЕРЕТВОРЕННЯ НАЦІЙ
Польща, Україна, Литва, Білорусь

1569–1999

Маріанні Браун Снайдер

і Гаєві Естел Снайдер,

а також пам'яті

Люсіль Фішер Гедлі

і Герберта Міллера Гедлі

Власні назви та джерела

У цій книжці піде мова про трансформацію національних ідей, причини етнічних чисток та підстави для національного примирення. У ній також ітиметься про боротьбу за простір та спірні території, які в різні часи називались по-різному різними людьми, а тому й про несхожість історії та пам'яті, що стає очевидним, коли звертати увагу на власні назви. Для цього наведений нижче географічний покажчик містить топоніми вісьмома мовами, які використовувались під час написання цієї книги^[1].

Кількох зауваг потребують і назви країн. У цій праці все, що стосується середньовічної Київської Русі, позначається як «києво-руське». Культура східних слов'ян ранньомодерної польсько-литовської Речі Посполитої називається «руською». Прикметник «російський» використовується для Російської імперії, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки і Російської Федерації. Термін «український» позначає географічне поняття в Середньовіччі та ранньомодерному часі, але політичне — в сучасному контексті. «Литовський» і «польський» стосуються відповідних політичних утворень і культур у відповідні часи. Історичні землі «Галичини» та «Волині» так і називатимуться протягом усього тексту.

Ця книжка грунтується на архівних матеріалах, збірках документів, парламентських стенограмах, міністерських меморандумах, газетах (місцевих, загальнодержавних і національних меншин різних країн і періодів), щоденниках, спогадах і листуванні, наукових публікаціях та інших друкованих і рукописних джерелах, а також на інтерв'ю з державними службовцями, депутатами парламентів, міністрами та головами держав. Назви архівів подано абревіатурами, збірок документів — їхніми короткими назвами: пояснення знаходяться в кінці книжки. Назви статей і книжок спочатку цитуються повністю, а потім подається лише прізвище автора та скорочена назва; решта джерел вказуються повністю.

Географічний покажчик

АНГЛІЙСЬКА УКРАЇНСЬКА ПОЛЬСЬКА БІЛОРУСЬКА Vilnius Вільнюс Wilno Вільня Lviv Львів Lwow Львоў Kyiv Київ Kijow Kieў Minsk Мінськ Minsk Мінск Galicia Галичина Galicja Галічына Volhynia Волинь Wolyn Валынь Poland Польща Polska Польшча Lithuania Литва Litwa Летува Belarus Білорусь Bialorus Беларусь Ukraine Україна Ukraina Украіна Russia Росія Rosja Расея РОСІЙСЬКА ЇДИШ НІМЕЦЬКА ЛИТОВСЬКА Вильнюс Vilne Wilna Vilnius Львов Lemberik Lemberg Lvovas Киев Kiv Kiew Kijevas Минск Minsk Minsk Minskas Галиция Galitsye Galizien Galicija Волынь Volin Wolynien Volyne Польша Poyln Polen Lenkija Литва Lite Litauen Lietuva Белоруссия Vaysrusland Weissrussland Baltarusija Украина Ukraine Ukraine Ukraina Россия Rusland Russland Rusja

Карти

Вступ

Коли з'являються нації? Що стає причиною етнічних чисток? Як держави можуть примиритися?

Ця книга про народження модерних націй. Вона починається зі створення в XVI ст. найбільшої держави ранньомодерної Європи, Речі Посполитої, націю якої складала її шляхта: католицька, православна й протестантська. Об'єднані спільними політичними та громадянськими правами шляхтичі польського, литовського та східнослов'янського походження визначали себе, латиною чи польською мовою, як належних до «польської нації». Для них було цілком зрозумілим і природним, що мови держави, приватних розмов, літератури та літургії є мовами різними. Після поділів Речі Посполитої у XVIII ст. імперіями-суперниками деякі патріоти почали асоціювати націю з народом, а національність — з народною мовою. Наприкінці XX ст., яким і закінчується ця книга, землі колишньої Речі Посполитої поділили між собою держави, названі за націями: Польща, Україна, Литва та Білорусь. Відповідно до найпоширенішого на цей момент уявлення про національність державні кордони мали охоплювати мовні спільноти, а мови повсякдення, політики та релігії мали бути одною і тою самою. Яким чином з одної ранньомодерної національної ідеї постали чотири модерні?

Наш шлях крізь ці зміни вестиме від уявлень про націю в ранньомодерній Речі Посполитій (1569–1795) та імперіях XIX ст., які її розділили (1795–1918), до національних ідей у незалежних державах і радянських республіках, що витіснили останніх (1918–1939). Ми побачимо, що ранньомодерна ідея польської нації пережила поділи й процвітала в імперські часи, а її дезінтеграція почалась лише наприкінці XIX ст. Проте навіть тоді модерні національні погляди виникли зі змагання з їх ранньомодерними попередниками на тлі дещо віддаленої імперської влади. Ця прихована боротьба традиційного патріотизму й етнічного націоналізму тривала навіть у нових державах, створених після Першої світової війни. І хоча державотворення після 1918 р. нав'язувало необхідність вибору, обмежуючи альтернативи, нова ідея модерної етнічної нації все ще не була панівною. Лише організоване насильство Другої світової війни остаточно зламало історичну оболонку, в межах якої могли співіснувати ранньомодерні ідеї про націю. Депортації, геноцид та етнічні чистки знищили історичні землі й спустошили багатокультурні міста, звільнивши шлях модерному націоналізмові; масові вбивства та переміщення еліт викорінили традиції. Розвиваючи цю тезу, наша праця фокусує увагу на воєнному досвіді поляків та українців і шукає причини їхніх взаємних етнічних