задовiльний прожитковий мiнiмум. Набагато важливiше — точка вiдлiку. Вона для кожного у формулi: «Я не гiрше за iнших». Отже, людина може погодитися жити гiрше, бiднiше, але щоб його сусiд, його спiвгромадянин, не жив краще за нього. Так людинi спокiйнiше, затишнiше. Тому-то значно тривкiшими за демократiї виявлялися такi диктатури, де чiтким еталоном норми визнавався диктатор — особистiсть, як правило, зовсiм не генiальна, а посередня, близька i зрозумiла будь-якому членовi суспiльства. На таких принципах будувалися цiлi iмперiї i iснували столiттями, чуєте, столiттями! Саме такi системи потрiбнi зараз, коли наш свiт роздирають протирiччя!

— Тодi чому ж руйнувалися i розпадалися цi «тривкi» iмперiї? I чому ви прикриваєтеся загальними мiркуваннями, коли йдеться про вашi конкретнi вчинки, або, як ви кажете, «дiяння»?

Кидько одразу якось знiтився, вiдсторонився i сказав похмуро:

— Як би там не було, але не судитимуть же мене за лiкування бiдолашних хворих?..

— Саме завдяки вашому лiкуванню став нещасним на все життя цирковий артист Марчук, одержали травми балерина i спортсмен. А художник Степура, як вам вiдомо, покiнчив життя самогубством.

Трофиновський бачив, як болiсно зморщилося лице пiдслiдного, але пожалiти Кидька вiн не мав права.

Проте ще бiльше, нiж думка про мiру провини Iвана Кидька, Трофиновського непокоїло iнше питання: «Чому ця людина, маючи такий апарат, не захотiла з його допомогою посилити роботу свого мозку i пiднятися до таланта або навiть генiя, а вирiшила понизити, пiдiгнати пiд свiй рiвень iнших людей?»

Павло Юхимович зустрiвся поглядом з пiдслiдним. Чомусь захотiлося сказати йому щось заспокiйливе. Але згадав про чорну валiзу…