у запалі проголосив: «А тепер треба летіти на Марс!».

Як виявилося, йому пощастило, що він не потрапив до в’язниці. Той скандал, плюс В’єтнам і Вотергейт, — це одна з причин, з якої всі ті оптимістичні сценарії так і не були втілені.

Коли 1968 року фільм і книжка «2001: Космічна одіссея» побачили світ, можливість продовження ще не спала мені на думку. Але 1979 року справді відбулася місія до Юпітера, і ми отримали перші близькі знімки велетенської планети та її дивовижної родини супутників.

Космічні апарати «Вояджер»^[6], звісно, летіли без екіпажів, але надіслані ними зображення перетворили те, що раніше було просто світлими цятками в найпотужніших телескопах, на справжні — й цілком непередбачувані — світи. Безперервні виверження вулканів на Іо, багаторазово побита метеоритами поверхня Калісто, дивно окреслений ландшафт Ганімеда — ми ніби відкрили цілу нову Сонячну систему. Спокусі дослідити її було неможливо опиратися — звідси й «2010: Друга одіссея», яка дала мені можливість з’ясувати, що трапилося з Девідом Боуменом після того, як він прокинувся в тому загадковому готельному номері.

1981 року, коли я почав писати нову книжку, ще точилася холодна війна, і я відчував, що ризикую не знайти розуміння, — а також наразитися на критику, — зображаючи спільну американсько-російську місію. Я також підкреслив свою надію на майбутню спільну працю, присвятивши роман нобелівському лауреатові Андрію Сахарову (тоді ще в засланні) і космонавтові Олексію Леонову — який, коли я сказав йому в «Зоряному містечку», що на його честь буде названий корабель, вигукнув з типовим запалом: «Ну, тоді це буде хороший корабель!».

Мені й досі здається неймовірним, що Пітер Гаямз, знімаючи прекрасну кіноверсію в 1983 році, зміг використати справжні наближені знімки супутників Юпітера, отримані в місіях «Вояджерів» (деякі — після помічного комп’ютерного опрацювання в Лабораторії реактивного руху, джерелі оригіналів). Однак від амбітної місії «Галілео» чекали ще кращих зображень, бо апарат мав оглядати головні супутники детально і впродовж кількох місяців. Наші знання цієї нової території, раніше отримані зі стрімкого прольоту, мали неймовірно розширитися — тож я не мав би виправдання, якби не написав «Третьої одіссеї».

На жаль, дорогою до Юпітера сталося дещо трагічне. Запуск «Галілео» з космічного шатла був запла­нований на 1986 рік, але катастрофа «Челленджера» перекреслила ту можливість, і скоро стало ясно, що нової інформації про Іо, Європу, Ганімед і Калісто ми не отримаємо ще принаймні десять років.

Я вирішив не чекати, і повернення комети Галлея до внутрішньої частини Сонячної системи (1985 року) дало мені невідпорно спокусливу тему. Її наступна поява в 2061 році була б хорошим часом для третьої одіссеї, але я не був певен, чи здам книжку вчасно, то попросив у видавця доволі скромний аванс. Я з глибоким сумом цитую присвяту до книжки «2061: Третя одіссея»:

ПАМ’ЯТІ ДЖУДІ-ЛІНН ДЕЛЬ РЕЙ,

ВИНЯТКОВІЙ РЕДАКТОРЦІ,

що купила цю книжку за один долар,

але так і не дізналася, чи варта вона тих грошей.

Очевидно, що серія з чотирьох науково-фантастичних романів, написана за понад тридцятирічний проміжок часу, коли сталися дивовижні прориви в технології (особливо в дослідженні космосу) і політиці, ніяк не могла бути взаємосумісною. Як я написав у передмові до «2061»: «Так само, як «2010» не була прямим продовженням «2001», так і ця книга не є лінійним продовженням «2010». Їх усіх слід вважати варіаціями на ту саму тему, що об’єднує багато одних і тих самих персонажів, але не обов’язково описує один всесвіт». Якщо вам згодиться хороша аналогія з іншого виду мистецтва, послухайте, що Рахманінов і Ендрю Ллойд Вебер зробили зі жменькою одних і тих самих нот Паганіні.

Тож ця «Остання одіссея» відкинула немало елементів своїх попередників, але розглянула інші — сподіваюся, важливіші — детальніше. І якщо читачі раніших книжок почуватимуться дезорієнтованими через такі трансмутації, сподіваюся, що зможу переконати їх не надсилати мені сердитих та осудливих листів, адаптувавши одну з люб’язніших фраз одного президента США: «Це ж вигадка, дурнику!»

І це все моя власна вигадка, якщо ви не помітили. Хоч мені й дуже подобаються наші спільні проєкти з Джентрі Лі^[7], Майклом Кубе-Макдавелом та покійним Майком Маквеєм — і я не вагаючись знову подзвоню найкращим фахівцям у цій справі, якщо в майбутньому трапляться проєкти, надто великі для мене самого — але ця конкретна «Одіссея» мусила бути сольним виступом.

Тож кожне слово тут моє. Ну, майже кожне — мушу зізнатися, що знайшов професора Тіруньянанасампантамурті (розділ 35) в телефонному довіднику Коломбо; сподіваюся, що теперішній власник цього імені не заперечуватиме проти такого запозичення. Також я позичив дещо з чудового Оксфордського словника англійської мови. І що б ви думали — на мою втіху і подив, я налічив не менше ніж 66 прикладів використання слів, узятих з моїх власних книжок!

Любий Словничку, якщо знайдеш будь-які годящі приклади на цих сторінках — будь ласка, користуйся на здоров’я і надалі.

Я перепрошую за кількість скромних кахикань (десять чи скільки за останнім підрахунком) у цій Післямові, але речі, яких вони стосуються, здавалися надто важливими, щоб їх опускати.

Нарешті, хочу запевнити своїх численних друзів з-поміж буддистів, християн, індуїстів, юдеїв та мусуль­ман у тому, що я щиро радий, коли та релігія, яку видав вам Випадок, сприяла вашому душевному спокоєві (і часто, як тепер неохоче визнає західна медицина, ще й покращенню фізичного добробуту).

Певно, що краще бути не при здоровому розумі й щасливим, аніж при здоровому й нещасливим. Але найкраще мати й здоровий розум, і бути щасливим.

Чи зможуть наші нащадки досягти цієї мети — ось найбільший виклик майбутнього. Ба більше, тут може йтися якраз про те, чи матимемо ми майбутнє взагалі.

Артур Ч. Кларк

Коломбо, Шрі-Ланка

19 вересня 1996 року

Літературно-художнє видання

Кларк Артур

3001: Остання одіссея

Роман

Головний редактор С. І. Мозгова

Відповідальний за випуск О. В. Приходченко

Редактор О. В. Телемко

Художній редактор В. О. Трубчанінов

Технічний редактор В. Г. Євлахов

Коректор Ю. С. Любавська

Підписано до друку 29.01.2021. Формат 84х108/32.

Друк офсетний. Гарнітура «Newton». Ум. друк. арк. 13,44.

Наклад 2500 пр. Зам. № .

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Св. № ДК65 від 26.05.2000

61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 24

E-mail: cop@bookclub.ua

Віддруковано з готових