зневаги до простих людей. З листування письменника видно, що у своїх творах він використовував матеріали, спостереження, пов'язані з діяльністю в суді. Після того як рукопис було надіслано до Петербурга, Квітка довгий час нічого не знав про його долю. У численних листах він звертався до цензорів І. М. Снєгірьова, П. О. Плетньова, книготорговця І. Т. Лисенкова з проханням прискорити друкування повісті. І лише 26 квітня 1839 р. він пише Плетньову: «Вышла «Козир-дівка» – и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от просителей» (Квіт ка-О сное''яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 218).
У журналі «Современник» (1840, т. XVII, кн. 1, отд. «Повести», с. 1 – 103) був надрукований автопереклад повісті, а вже після смерті письменника, в 1858 р., П. Куліш здійснив друге видання твору, в якому до тексту першодруку вніс істотні правописні і стилістичні зміни. Однак у наступних виданнях повість давалася у редакції Куліша, і лише у Зібранні творів у семи томах (т. 3. К-, 1981, с 216 – 260) текст «Козир-дівки» подано за виданням 1838 р.
Після виходу повісті Гребінка у листі до Квітки від 14 вересня 1838 р. з захопленням відгукнувся про новий твір письменника: «Ще недавно отце я вам казав, та й не я один, а всі наші – превелике спасибі за «Козир-дівку»; з біса, десь була гарна дівчина! Я читав ваше також рукописне, у цензурі [...]. Та й подумав: «Господи мій милостивий! Як то народ пише гарно по-нашому...» (Гребінка Є. П. Твори, У 3-х т., т. 3. К., 1981, с. 593). Високо оцінив повість І. Франко. Він писав, що «найглибше до основи тодішнього селянського життя сягають повісті «Козир-дівка» і «Сердешна Оксана» (Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., с. 89).
Подається за першодруком.