Рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях,
Ружжо заряджає.
«Дозволь, матінко, дозволь, рідненька,
Цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, —
Я не можу жити».
«Не дозволю я тобі, мій синок,
Цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці,
На чужині жити».
Ой маю я чорнi брови
«Ой маю я чорні брови,
Маю карі очі!
Чом ти мене, козаченьку,
Любити не хочеш?»
«Як ти хочеш, дівчинонько,
Щоб тебе любити,
Зроби місток через ярок,
Щоб добре ходити!»
«Ой коли б я, козаченьку,
Свої майстри мала,
Я би тобі через ярок
Місток збудувала!
Я би місток збудувала
Ще й помалювала,
Я би тобі доріженьку
Плиточками вклала!
Прийди, прийди, мій миленький,
Звечора до мене —
Зготувала стара ненька
Вечерю для тебе!
Ми сядемо вечеряти
В сінях на порозі
Та будемо дивитися,
В кого які брови!»
Туман яром долиною
Туман яром долиною
Та поміж тими та туманами
Сиз голубонько літає.
Сиз голубонько літає.
Ой він літає та воркотає
Та все крилечками гуде.
Та все крилечками гуде.
Ой тяжко, важко, та на серденьку,
А хто кого вірно любе.
А хто кого вірно любе,
А ще й тяжче, а ще важче,
А хто кого покидає.
А хто кого покидає,
Та попід мостом та травка ростом,
Щука-риба на дні грає.
Щука-риба на дні грає,
Та тож не риба, та тож не щука,
А тож нам з милим розлука.
А тож нам з милим розлука,
Та розлучила та нас неволя,
Чужа дальняя сторонка.
Чужа дальняя сторонка...
Та на чужій та й сторонці
Нема ж ні отця, ні неньки,
Нема ж ні отця, ні неньки,
Тільки в саду та вишневому
Поють пташки соловейки.
Поють пташки соловейки...
Та то ж не пташки та соловейки,
Як у саду канарейки.
Сонце низенько
Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько! (2)
Ой вийди, вийди, та не барися,
Моє серденько развеселиться. (2)
Ой вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (2)
Ой вийди, вийди, не бійсь морозу, —
Я твої ніженьки в шапочку вложу. (2)
Через річеньку, через болото
Подай рученьку, моє золото! (2)
Через річеньку, через биструю
Подай рученьку, подай другую! (2)
Ой біда, біда, який я вдався —
Брів через річеньку, та не вмивався. (2)
Ой завернуся та умиюся,
На твою милую хоч подивлюся. (2)
«Ой не вертайся та не вмивайся,
Ти ж мені, серденько, й так сподобався. (2)
Ой там криниця під перелазом —
Вмиємось, серденько, обоє разом. (2)
Моя хустина шовками шита —
Утремось, серденько, хоч буду бита. (2)
Битиме мати, знатиму, за що:
За тебе, серденько, не за ледащо!» (2)
Ой на горі та женці жнуть
Ой на горі та женці жнуть, (2)
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко (2)
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний, (2)
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.
«Гей, вернися, Сагайдачний, (2)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!»
«Мені з жінкою не возиться, (2)
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися! (2)
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!»
Пливе човен
Пливе човен води повен
Та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп.(3)
Iде козак до дівчини
Та все тюп, тюп, тюп, тюп.(3)
Пливе човен води повен
Та накритий листом.(3)
Не хвалися, дівчинонько,
Червоним намистом.(3)
Бо прийдеться, доведеться
Намисто збувати.(3)
Молодому козакові
Тютюн купувати.(3)
Пливе човен води повен
Та накритий лубом.(3)
Не хвалися, козаченьку,
Кучерявим чубом.(3)
Бо прийдеться, доведеться
Під аршин ставати.(3)
Молодого козаченька
В військо віддавати.(3)
Засвіт встали козаченьки
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
Та за свого миленького
Богу помолися!
Стоїть місяць над горою,
А сонця немає...
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:
«Іди, іди, мій синочку,
Та й не забаряйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!»
«Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось мій кінь вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину!»
«Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати?»
«Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький —
Назад сподівайтесь!»
Ой при лужку, при лужку
Ой при лужку, при лужку,
При широкім полі,
При великім табуні
Кінь гуля