багато.
І ось раптом спорожніли їхні шафи, валізи були спаковані, десь у кутку якогось туалету
знайдено Невілову жабку, а всім учням вручили письмові попередження не вдаватися до чарів
протягом канікул ("Я завжди сподіваюся, що вони забудуть їх дати", — засмучено сказав Фред
Візлі). Геґрід провів їх до човнів, вони перепливли через озеро, а тоді посідали на "Гоґвортський
експрес", розмовляли й сміялися, тим часом як краєвиди за вікном ставали дедалі доглянутіші й
різнобарвніші.
Діти ласували горошком "Берті Бот", проминаючи маґлівські міста; скидали свої
чарівницькі мантії, надягали жакети й плащі і потихеньку під'їжджали до платформи номер
дев'ять і три чверті на вокзалі КінґсКрос.
Минув якийсь час, поки всі учні покинули платформу. Біля квиткового компостера стояв
старий зморшкуватий охоронець, пропускаючи їх по двоєтроє, щоб вони, вистрибуючи раптом
із суцільного муру, не привертали зайвої уваги й не лякали маґлів.
— Ви повинні цього літа приїхати до мене. Обоє! — запросив Рон Гаррі й Герміону. — Я
пришлю вам сову.
— Дякую, — сказав Гаррі. — Я… з великим задоволенням.
Штовхаючись у натовпі, вони прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів
гукав:
— Бувай, Гаррі!
— Поттере, тримайся!
— Ти, як завжди, популярний! — підсміхнувся Рон.
— Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, — відізвався Гаррі.
Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну.
— Ось він, мамо, ось він, дивися!
То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона.
— Гаррі Поттер! — запищала вона. — Дивися, мам! Я його бачу…
— Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно!
Місіс Візлі усміхалася дітям.
— Тяжкий був рік? — запитала вона.
— Дуже, — відповів Гаррі. — Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі.
— О, це дурниці, любий!
— Ти готовий?
Це був дядько Вернон — з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим
виразом, — ще б пак! — Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними
людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі.
— Ви, мабуть, родина Гаррі? — поцікавилася місіс Візлі.
— Ее… в певному розумінні! — буркнув дядько Вернон. — Мерщій, хлопче, у нас обмаль
часу! — І пішов до машини.
Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною.
— Ну, все. Побачимося після літа.
— Сподіваюся, ти ее… гарно відпочинеш, — поглядаючи услід дядькові Вернону,
невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб'язністю.
— О, так! — сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається.
— Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно
повеселюся з Дадлі!..
***
Document Outline
Джоан К. Ролінґ
Гаррi Поттер i фiлософський камiнь
Гаррі Поттер – 1
Аннотация
Джоан К. Роулінг
Гаррі Поттер і філософський камінь
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Хлопчик, що вижив
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Зникле скло
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Листи від Нікого
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Ключник
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Алея Діаґон
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Поїздка з платформи номер дев'ять і три чверті
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Сортувальний капелюх
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Майстер чарівного зілля
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Опівнічна дуель
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Гелловін
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Квідич
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Дзеркало Яцрес
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Ніколас Фламель
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Норберт, норвезький хребтоспин
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Заборонений ліс
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Крізь люк
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Чоловік з двома обличчями