ЛитВек - электронная библиотека >> Джоан Кетлін Ролінґ >> Детское фэнтези и др. >> Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Гаррi Поттер i фiлософський камiнь. Иллюстрация № 1

Джоан К. Ролінґ

Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Гаррі Поттер – 1


Гаррi Поттер i фiлософський камiнь. Иллюстрация № 2

«Гаррі Поттер і філософський камінь»: АБАБАГАЛАМАГА; Київ; 2004

Аннотация

Українські переклади книжок про Гаррі Поттера вважаються одними з найкращих у

світовій "поттеріані".

Ексклюзивні обкладинки "українського Поттера" багато фахівців визнають взагалі

найкращими…

Джоан К. Роулінг


Гаррі Поттер і філософський камінь

Джессіці, яка любить казки,

Анні, яка їх теж любила,

і Ді, яка першою це все почула.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Хлопчик, що вижив

Містер і місіс Дурслі, що жили в будинку номер чотири на вуличці Прівітдрайв, пишалися

тим, що були, слава Богу, абсолютно нормальними. Когокого, але тільки не їх можна було б

запідозрити, що вони пов'язані з таємницями чи дивами, бо такими дурницями вони не

цікавилися.

Містер Дурслі керував фірмою "Ґраннінґс", яка виготовляла свердла. То був такий дебелий

чолов'яга, що, здається, й шиї не мав, зате його обличчя прикрашали пишні вуса. Натомість

місіс Дурслі була худорлява, білява, а її шия була майже вдвічі довша, ніж у звичайних людей, і

це ставало їй у великій пригоді: надто вже вона полюбляла зазирати через паркан, підглядаючи

за сусідами. Подружжя Дурслі мало синочка Дадлі, що був, на думку батьків, найкращим у світі.

Дурслі мали все, що хотіли, а до того ж і один секрет, і найдужче вони боялися, що хтось

довідається про нього.

м здавалося, що вони помруть, коли хтось почує про Поттерів. Місіс Поттер була сестрою

місіс Дурслі, але вони не бачились уже кілька років. Місіс Дурслі вдавала, ніби взагалі не має

сестри, бо сестра та її нікчемачоловік були повною протилежністю Дурслі. Подружжя Дурслі

тремтіло на саму думку про те, що сказали б сусіди, побачивши Поттерів на вулиці. Дурслі

знали, що й Поттери мають сина, але ніколи його не бачили. Той хлопчик був ще однією

причиною не знатися з Поттерами: Дурслі не хотіли, щоб їхній Дадлі спілкувався з такими

дітьми.

Коли містер і місіс Дурслі прокинулись одного сірого нудного ранку у вівторок, — саме

тоді й почалася наша історія, — захмарене небо за вікном аж ніяк не провіщало дивних і

загадкових подій, які невдовзі мали трапитися в усій країні. Містер Дурслі щось мугикав,

вибравши собі для роботи найгидкішу краватку, а місіс Дурслі радісно щебетала — щойно вона

спромоглася посадити на високий дитячий стільчик верескливого Дадлі.

Ніхто й не помітив, як за вікном промайнула велика сіра сова.

О пів на дев'яту містер Дурслі підхопив портфель, цмокнув місіс Дурслі в щоку і хотів

поцілувати на прощання й Дадлі, але не влучив, бо той якраз почав біситися, розкидаючи кашу

на стіни. "От шибеник", — пирхнув містер Дурслі, виходячи з дому. Він сів у машину й почав

задом виїжджати з подвір'я.

Уже на розі вулиці він помітив першу ознаку чогось незвичайного — кицьку, яка уважно

вивчала мапу. Спочатку містер Дурслі цього й не усвідомив, тож озирнувся, щоб глянути ще раз.

На розі Прівітдрайв стояла смугаста кицька, але вже без мапи. Що це йому приверзлося? То

була, напевне, гра світла. Він кліпнув очима і глянув на кицьку. Та — на нього. Завернувши за

ріг і їдучи далі, містер Дурслі стежив за нею через дзеркальце. Кицька тепер читала напис

"Прівітдрайв", — хоча ні, лише дивилася на нього: коти ж не вміють читати. Містер Дурслі

труснув головою і забув про кицьку.

Прямуючи до міста, він думав тільки про замовлення на велику партію свердел, яке

сподівався отримати того дня.

Але біля самого міста щось його змусило забути і про свердла. Застрягши, як завжди

зранку, у вуличній тисняві, він не міг не зауважити, що навколо, здається, дуже багато дивно

вбраних людей. Людей у мантіях. Містер Дурслі терпіти не міг, коли хтось одягався незвично:

ви тільки подивіться на цю молодь! Мабуть, ще одна нова дурнувата мода. Дурслі потарабанив

пальцями по керму, а його очі натрапили на купку диваків, що стояли зовсім близенько. Ті


схвильовано шепотілися. Містер Дурслі аж знетямився, побачивши, що там не тільки молодь:

таж отой чоловік у смарагдовій мантії навіть старший за нього! Що за телепень! Але тут

містерові Дурслі сяйнула думка, що це, мабуть, просто трюк, якась безглузда акція для збирання

грошей… атож, цілком може бути. Машини, нарешті, рушили, й за кілька хвилин містер Дурслі

заїхав на стоянку фірми "Ґраннінґс", знову думаючи лише про свердла.

У своєму кабінеті на десятому поверсі містер Дурслі завжди сидів спиною до вікна. Якби

навпаки, то б, напевне, помітив, що цього ранку йому важче зосередитися на свердлах. Адже він

не бачив, як повз вікна серед білого дня літали сови, хоча перехожі тицяли на них пальцями і

стежили за ними, роззявивши рота. Більшість із них ніколи не бачили сови навіть уночі. Проте в

містера Дурслі був абсолютно нормальний, не затьмарений совами ранок. Він нагримав на

п'ятьох робітників. Залагодив по телефону кілька важливих справ і знову когось вилаяв. До

самого обіду він був у гарному настрої, а тоді вирішив розім'ятися й купити собі булочку в

крамничці на тому боці вулиці.

Він уже й забув про людей у мантіях, аж доки натрапив на цілий їхній гурт поблизу

крамнички. Проминаючи їх, сердито зиркнув на них і чомусь занепокоївся. Вони збуджено

перешіптувались, але Дурслі ні в кого не побачив жодної бляшанки для збору грошей. Уже

повертаючись назад із великою пампушкою в торбинці, він почув кілька слів з їхньої розмови.

— Так, так, Поттери, я вже чув…

— Так, їхній син Гаррі…

Містер Дурслі завмер. Його охопив жах. Він озирнувся на тих шептунів,