розуміємо, є така: нам нецікаво і не завжди можливо знати, що єсть А взагалі, нам цікаво знати і завжди можливо, яку ролю займає А в виробничому процесі зараз, у капіталістичному світі, і яку ролю А може відогравати в соціялістичному продукційному процесі негайно після революції.

Мистецтво поміж чаєм і сельтерською водою

У протилежність геометрії, юриспруденції, навіть релігії, що всі вони в сучаснім капіталістичнім виробничім процесі відограють ролю організаційних надбудов, мистецтво прямого відношення до виробництва не має. Мистецтво є в капіталістичнім суспільстві один з ґатунків розваги, один з факторів відпочинку від роботи.

Недоцільно сперечатися з цим. Можна, звичайно, знайти такі випадки, де мистецький твір мав пряму непосередню ролю в виробничому процесі, — для того, щоб переконатися, що ці випадки... є винятки. Отже, доводити цього твердження ми не будемо. Ми послухаємо, як його будуть спростовувати, а головне — як доведуть протилежне: що мистецтво має таке ж значіння у виробничому процесі, як, скажемо, тригонометрія. Натомість ми спробуємо довести, що таке саме значіння мистецтва і в нашій, соціялістичній, спілці. Для цього ми просимо пролетарських і селянських письменників, забувши на хвилину, що мистецтво годує їх і одягає, стати на точку погляду пролетарів та селян і оцінити ролю мистецтва в житті робітника та хлібороба у нашій країні. Ми просимо зважити, який фактор кардинальніший, дужчий, впливовіший у житті згаданих класів; скажемо, мистецтво чи горілка? Або ж мистецтво чи тютюн? Що має більшу масовість і що має більший, постійніший уплив на маси? Питання, що важніше: мистецтво чи їжа, ми не будемо навіть ставити, бо рівняти мистецтво до їжі чи навіть давати мистецтву преферанс перед їжею можуть, ясне діло, тільки зостатні ідеалісти або шахраї від марксизму.

Таким чином, з'ясовується, що в наших умовах мистецтво міститься десь поміж мороженим та сельтерською водою щодо ролі своєї в виробничому процесі.

Мистецтво після соціяльної революції в Европі, наприклад

Але і згодом, і після соціяльної Революції в усій Европі мистецтво не буде значним фактором у продукційному процесі. І то ось через віщо.

У протилежність богданівцям ми стверджуємо, що мистецтво аж ніяк не організує людей, а тільки дезорганізує. Щоправда, шановний Олександер Олександрович уживав слово «організувати» настільки широко, що від його первісного значіння нічого не зосталося. Це слово зробилося в Богданова просто дієслівною зв'язкою («copula» в логіці). Ми ж беремо організування і дезорганізацію як два протилежних і зовсім зворотніх поняття. Так от, мистецтво (поскільки воно впливає взагалі) збурює емоціональну сферу й таким чином дезорганізує людину, як логічну машину. Мистецтво заміняє мисль на почуття, розрахунок на афект, — а це ми можемо з повним правом назвати дезорганізацією (коли, звичайно, не гратися словами).

Мистецтво дезорганізує людей

Отже, коли не гратися словами і не взивати збурення емоцій «організацією дезорганізації», мистецтво дезорганізує людину. Де ж може придатися пролетаріятові отака дезорганізаційна штучка?

Ясно, що тільки в критичний момент, у самий момент революції. Мистецтво, створене вищими класами (пригноблені класи не мають змоги утворювати розвинене мистецтво, а тільки консервують старе), може придатися як невеликий дезорганізаційний мотив проти тих самих класів. Саме цим і пояснюється, що ліві мистці в Росії (і в Німеччині і Франції) стали були на бік соціяльної революції, — маючи, однак, читачів і глядачів тільки серед вищих класів. Вони відограли свою ролю, розкладаючи ці класи — падіння феодалізма і буржуазії було точкою піднесення лівого мистецтва. Тепер же, під час будівничої роботи, справжнє мистецтво стало непотрібне, воно тільки заважало б, і ось з-під матраца на подушку вилазять усякі АХХР'и, АХЧУ, напостовці та інші фальсифікатори.

Поезія і лимонад

Таким чином, хоч мистецтво ще й зараз має стосунки до полового життя людини і поруч з галстуками, букетами і цукерками допомагає, приміром, хлопцеві здійснювати ідею своєї мультиплікації (просто кажучи, розплодження), хоч воно і являється, правда, в мікроскопічній дозі, джерелом пізнання (і те джерело є смердюче та каламутне), хоч воно і відограє невелику дезорганізаційну ролю, корисну в момент революції, але то все є акциденції, а субстанція, суть мистецтва то є розвага. Соціяльна вартість мистецтва дорівнюється приблизно вартості мороженого й сельтерської води літом та гарячого чаю взимі. Соціяльна виробнича функція мистецтва така, як каруселі чи невинної гри; словом — це один із способів відпочивати. Читач уже бачить, що ми збираємося процитувати Державина:

Поэзия тебе любезна,

Приятиа, сладостна, полезна,

Как летом вкусный лимонад.

Так це і є найближче визначення мистецтва, яке є взагалі в науці. Пора вже спростувати марксистам порівняння мистецтва з корисними виробництвами. Пора вже чесно й щиро вказати на ролю мистецтва в виробничому процесі.

Мистецтво — метод пізнання

Ми вже спростували фікцію організаційного значіння мистецтва. Роздивімось плеханівську теорію мистецтва як методу пізнання (сучасности).

Попри всій нашій любові й повазі до Плеханова як філософа, ми мусимо сказати: кантіянські ухили його в поглядах на мистецтво не мають нічого спільного з марксизмом. Не можна, правда, брати плеханівських статтів про мистецтво всерйоз. Отакі міркування: «мистецтво є метод пізнання, через мистецтво ми пізнаємо життя — і що ж ми бачимо, любі товаришочки: скрізь одні класи пригноблюють другі» — мали для Плеханова величезні практично-цензурні вигоди. При такій постановці справи він міг трактувати соціяльні проблеми, так би мовити, на музейному матеріялі, викривати експлоатацію трудящих... розглядаючи картини голандської школи, так би мовити, під димовою завісою.

Оці вигоди для нас не існують. Усякому вільно писати про соціяльні проблеми в марксівському дусі, більше того, це не тільки вільно, а й вигідно. Голандські картини тепер тут ні до чого, тільки заважають.

Справді, який з мистецтва метод пізнання? ^[2][2] Як узяти найбільш прогресивне з мистецтв — літературу, — то й вона пасе задніх на пару десятиліть і дуже, дуже рідко іде в ногу з віком, з його знанням ^[3][3]. Зрівняти тільки Пушкіна з декабристами! Зрівняти якого-небудь Гавптмана з Марксом! Тільки в початку двадцятого століття являються белетристичні твори, що доросли до марксівської концепції (Винниченко, почасти Горький).

Оця фікція мистецтва як методи пізнання, поширювана з сфери історичної на