Литвек - электронная библиотека >> Владислав Вікторович Манжара >> Рассказ и др. >> Сльози з мастила >> страница 8
можна просто вийти на двір і почати кричати, що роботи хороші. Люди не вірять в істину. Навіть якщо ти даси їм фанти, вони скажуть, що це якась нісенітниця. Люди вірять в багатократне повторення. Щоб війна скінчилась, треба зробити так, щоб люди самі цього захотіли. Лише коли люди будуть готові розірвати

своїх же роботодавців, бо їм осточортіло жити в страху. Коли мир буде вигідніший ніж війна, тоді вона припиниться.

– 

То що ж нам зараз робити?

– 

Зараз? Нічого. Згадай гру в шахи. Ми з тобою частенько в неї грали раніше.

– 

Так. Чудова гра. Треба ще колись зіграти.

– 

В шахах є такий термін як цугцванг. Це означає, що будь який крок веде до погіршення ситуації. Як добре, що ми не в шахах і нам не обов’язково робити хід. Ми будемо чекати сприятливих умов для здійснення ходу. Тим більше, що невеличкий крок Я вже зробив. Я переконав тебе.

Батько та донька подивились одне на одного. Вони стояли біля вікна. Робот і людина.


Заключна сторінка

Що тут писати?