Литвек - электронная библиотека >> Колектив авторів >> Поэзия >> Українська байка

Колектив авторів УКРАЇНСЬКА БАЙКА

Григорій СКОВОРОДА (1722 — 1794)

БАСНЯ ЕСОПОВА

Преображенна  на новый вид малороссійскими фарбами для учеников поетики  1760-го  года в Харькові.  Вина  сея басни  та,  что  многіи от учеников, нимало  к сему не рожденны, обучалися.

Козля от стада осталось до біса.
Се ж и товариш біжит — Волк из леса,
Кинулось было сначала в утіки.
Потом, ставши, так сказало драпікі:
— Я знаю, что мні нелзя минуть смерти
От твоих зубов. Но будь милосердый!
Зділай, молю тя, ту милость едину:
На флейтузі мні заграй на кончину,
Чтоб моя мні жизнь увінчалась мила.
Сам, мудрый, знаешь, что в конці вся сила...
«Не знал я сего во мне квалитета», —
Волк себі мыслит... Потом минавета
Начал надувать, а плясать Козлятко,
Волка хвалами подмазуя гладко.
Вдруг юрта собак, как вихр, вкруг их стала
Музыканту з рук и флейта упала.
Просто до Волка — сей, той щипнет, вкусит
И сам капелмейстр плясать уже мусит.
Вдруг Черногривка хвать за поясницу,
А Жук с Білком за горлову цівницу,
Кудлай да Гривко упялися в бедра.
Вопль раздается в долинах от вeдра.
Еще ж наспіл Хвост, сюда ж рыло пхает, —
Не дотолпятся. А он воздыхает:
«На что (сам себі) стал ты капелмейстром,
Проклятый, з роду родившись кохмейстром?
Не лучше ль козы справлять до росолу,
Неж заводити музыканску школу?
А! а! достойно!..» А собаки, рыла
Потопивши, рвут... И так смерть постигла.
ПРИКАЗКА
Не ревнуй в том, что не данно от Бога.
Без Бога (знаешь) ни же до порога.
Аще не рожден — не суйся в науку.
Ах! Премного сих вічно пали в муку,
Не многих мати породила к школі.
Хочь ли быть щаслив? — будь сыт в своей долі.
Сія о музыканті Волкі  казка  успіла до того, что пастырь добрый Іоасаф  Миткевич больше 40 отроков  и юнош свободил от училищнаго ига во путь природы их, ревнуя человіколюбію  — не тщеславію.

Сему  и аз, ревнуя,  написах  книжицу «Алфавит Мира».


Г. С.

Павло БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО (1774 — 1856)

ЛЬВИНИЙ РОЗДІЛ

Якось Собака, Вовк  да ще шкодливий Кіт —
Міщани, той  з села,  той  з гаю чи й з рокіт,
В товаришство зі Львом-вельможей поєднались,
Єдиностайне так  собі  обов’язались,
Щоб рівні  всіх були  — чи шкода, чи й бариш;
Ніхто  б собі  не бгав  од зября в долю  більш.
Якось Олень попавсь Собаці у тенета.
І, сподіваючись і шкурки, і бенкета,
Шамнула звати  всіх,  і Лев ділить  прибіг.
Що  всіх четвірка їх,
Лев зараз  зрахував  на кігтях  без помилки
Й  здобичу розідрав на стільки.
Взяв  кращую собі  із головою часть.
— Се мні,  — казав, — я Лев,  за те ж і маю  власть;
І об сьому  ні слова;
Другую  чверть  улова
Беру  собі  ж за те, що  я між  вас
І всіх звірей грізніший;
До третьої  всім  зась!..
Чи  чули?  Се за те, як  бачте,  я міцніший,
Хто дужчий, той  і прав.
А сей  шматок четвертий
Чи  тілько  б хто зайняв,
Той  буде сам  пожертий.

ВОВК ДА ЯГНЯ

Із рудки  прудкої Ягнятко воду пив.
Злий Вовк  натщесерце побачив те з кущів
І баки  визвірив — шукав  якой придирки
Да клами цокотав, завив  на його  з гірки:
— Ледащо!  Як  ти смів  мні  водопій мутить?
На  капость? Га? На  глум!
Щоб як  не дати  пить!
Постій! Ось  я тобі,  лукавий враг  незбожний.
— Змилуйся, пан  вельможний! —
Ягня  йому  в одвіт.  —
Я ниже  пана  пив;  ізвольте розсудить:
Багно против води  чи може  бак  носиться?
— Глянь, миршаве, й воно  ще дума оправдиться,
А прошлий рік  мене  ти лаяло  при  всіх.
— Я! Прошлий рік! А як  се лучитися мало,
Коли ще прошлий рік,  крив  біг,
Мене й на світі  не бувало,
Бо  я сосу  ще мать.
Се свідками могтиму доказать.
— Брехня! Коли ж не ти,  дак,  певно, се твій  брат!
— А брата  я не маю.
— Ти знов  почав  брехать!..
Я время утрачаю,
Я чую вже  давно, що  вся  твоя  сім’я,
Собаки, вівчарі, ви всі мене  б примили
Да в ложці  б утопили.
Живцем із’їли!
Всіх більше  ти! Ось  я
Задам тобі,  моєму  лиходію!  —
Да бідного вхопив за шию,
В ліщину одімчав, там  без суда й позвів
Його із’їв.
Хіба не те ж у нас?  Хто міщний да багатий,
Той  прав;  а неборак хоч прав, да винуватий.

ПІВЕНЬ ДА ЛИСИЦЯ

Один  старий моторний Півень
В обід  у зній  забравсь далеко від жилля,
Сів  одпочить на дуб в тіні  проміж гілля.
Підкралася Лиса  (лукавий звіку  злидень).
І каже  з ласкою, стончивши голосок:
— Здоров був,  серденько, добрий день!
Спустись, родинонько, до мене  на часок;
Чи  чув? В нас  з дробиной це згода  вже  із тиждень?
Я ж се на радощах прибігла повістить.
Одложмо колотню да нум  по-братськи жить;
Спустися, братику, я тебе  поцілую.
— О,  поздоров тебе,  мій  любий брат,  гаразд, —
Їй  Півень одвічав. — Я дуже згоді  рад,
Спасеть тебе  за добру  вість  такую!..
Зараз... А глянь же,  глянь, якая  пиль  курить!
Се,  мабуть, ще гонці  сей  мир  благовістить...
Ні,  бачу,  се хорти  з ошийником на шиї.
Пожди же,  я спущусь, чого  тебе  барить!
— Прощай! — Лиса  на те. — Мні  треба  йти  борзіє
Ще  дробини оповіщать. —
Да в гай  чимдуж навскоки
Пустилась утікать.
А Півень ошукав, вхопившися за боки,
Над  ляком хитрої  узявся реготать...
Як  любо  брехуну  брехнею одвертать!

ЖІНКИ ДА ТАЙНА

Ніщо не муля  так,  як  інколи у роті
У жінки молодой язик,
Коли що  ввіриш на самоті
Да ще й попросиш, щоб  вона  тобі  ні пик.