Ден Сіммонс Ендіміон

Ця книжка — для Джека Венса^[1],

нашого найкращого творця світів.

Автор присвячує її також пам’яті

д-ра Карла Саґана^[2], вченого, письменника,

вчителя, якому вдалося висловити

найшляхетніші мрії людства.

Ми не субстанція, що просто існує, а структури, які увічнюють себе^[3].

Норберт Вінер, «Кібернетика, або Управління і зв’язок у тварині і машині»

Універсальна природа з універсальної речовини^[4], неначе з воску, відливає зараз фігурку коня, а коли та розіб’ється, використовує той самий матеріал, щоби виліпити, скажімо, дерево, потім людину, потім іще щось. І кожна з цих речей існує лише мить. Але що жахливого для жбана в тому, що він розіб’ється? Хіба було йому страшно, коли його ліпили?

Марк Аврелій, «Роздуми»

Та є над усім Божий Перст, Господня гармонія скрізь^[5],

І пише закони Господь одним лише змахом руки.

Якщо ж Він людині надасть творити божественний хист —

Вона, склавши ноти в акорд, запалить на небі зірки.

Роберт Бравнінґ, «Абат Фоґлер^[6]»

Якщо мої слова не будуть достатньо зрозумілими, а я побоююся, що так воно й може статися, я хотів би повернути вас до того місця, звідки розпочав викладати свої думки. А розпочав я зі спостережень, яким чином людину формують обставини — а що воно таке, ці обставини? — як на мене, спробні камені для її серця; а навіщо спробні камені її серцю? — тільки для того, щоб піддати це серце спокусі; а навіщо піддавати серце спокусі, запитую я, і відповідаю: для того, щоби зміцнити та змінити натуру людини; але хіба ця змінена натура не є її душею? І чим була душа людини, перш ніж вона прийшла у цей світ і зазнала всіх цих спокус, перетворень та удосконалень? Розум, казав я, без особистості? А як створюється ця особистість? За допомогою такого посередника, як серце? А як серцю стати таким посередником у світі, де панують обставини? — І тепер мені здається, що разом із Поезією й Теологією вам треба подякувати своїм зіркам, що перо моє не надто багатослівне...^[7]

Джон Кітс, Із листа до брата

Частина перша

1

— Папа помер. Хай живе Папа!

Вигуки багатоголосою луною прокотилися двором Св. Дамасія^[8] у Ватикані, де у власних апартаментах щойно знайшли тіло Папи Юлія XIV. Його Святість помер уві сні. За лічені хвилини ця звістка розлетілася поміж тісноти різномастих будівель, які за традицією називаються Ватиканським палацом, а тоді перекинулася на місто Ватикан, поширюючись, наче іскра чистим киснем. Розголос про смерть Папи пробіг адміністративними приміщеннями Ватикану, прошмигнув крізь юрбу, що саме проходила крізь Ворота Св. Анни, майнув спершу в Апостольський, а тоді у сусідній, Губернаторський, палаци, долетів до вух вірян у ризниці Собору Св. Петра^[9], спричинивши там таке сум’яття, що архієпископ, який саме служив месу, змушений був обернутися на безпрецедентний шепіт та гомін пастви; відтак шугнув у натовп на площі перед Собором. Там його вплив на заледве не стотисячне стовковисько туристів та функціонерів Пакса, котрі прибули до Ватикану у справах, був подібним до досягнення плутонієм критичної маси^[10] і початку ланцюгової реакції.

Вирвавшись за межі Ватикану крізь Арку Дзвонів, новина набула швидкості електрона, відтак швидкості світла і, зрештою, вирвалась із планети Пацем зі швидкістю рушіїв Гокінґа, яка, як відомо, тисячоразово перевищує швидкість світла. У самому серці подій, біля стародавніх ватиканських мурів, перемовлялися телефони та комлоґи, і їхні перемовини долинали аж до сирих підземель, що покоїлись під важкими стінами Замку Святого Ангела^[11], де під масою каміння, що колись повинно було прислужитися мавзолеєм для імператора Адріана, заховалися кабінети та камери Святої Інквізиції. Цього ранку повсюди тихенько постукували вервиці, шурхотіли накрохмалені сутани — це священнослужителі Ватикану поспішали до своїх кабінетів, щоби прочитати зашифровані повідомлення і дочекатися розпоряджень від свого керівництва. Дзижчали, дзеленчали та вібрували особисті комунікатори й імпланти службовців, офіцерів, політиків, комерсантів із Торговельної Гільдії. Не минуло й тридцяти хвилин із тієї миті, коли було виявлено мертве тіло Папи, а всі новинарські агенції в системі Пацема вже працювали з цією трагічною звісткою: лаштували роботизовані голокамери та весь арсенал технічних засобів для роботи он-лайн, відряджали до прес-центру Ватикану своїх найкращих репортерів і... чекали. У міжзоряній імперії, де Церква керувала всіма аспектами суспільного життя, перш ніж з’явитись у пресі чи в ефірі, новина потребувала не тільки незалежного підтвердження, а й офіційного дозволу.

За дві години та десять хвилин по тому, як було виявлено тіло Папи Юлія XIV, Церква підтвердила його кончину повідомленням від канцелярії Державного секретаря Ватикану, кардинала Лурдусамі. За якісь секунди це повідомлення вже пролунало в усіх радіо- та головідеоновинах у безкінечних світах, що підпорядковувалися Пацему. Все населення планети Пацем, тобто півтора мільярда відроджених християн, котрі працювали на Ватикан або на розгалужені цивільну, військову чи комерційну адміністрації Пакса, завмерли, щоби з певною цікавістю вислухати цю новину. Ще до офіційного оголошення з дюжину нових зорельотів класу Архангел залишили свої орбітальні бази і перемістилися в різні точки міжзоряного простору в одному з рукавів Галактики, обжитому людством. Цей раптовий стрибок убив екіпажі зорельотів, але кораблі донесли звістку про смерть Папи в надійних комп’ютерах та кодованих транспондерах^[12] до понад шістдесяти найважливіших митрополичих світів і зоряних систем. Ці кораблі-Архангели мали вчасно доправити назад на Пацем тих небагатьох кардиналів, котрі забажають особисто взяти участь у голосуванні; проте більшість виборців зазвичай воліли краще залишатися на своїх планетах, ніж іти на смерть, навіть із безперечно обіцяним воскресінням, а для участі у виборах направити замість себе шифровану інтерактивну голографічну пластину із власноручним «eligo»^[13] для обрання наступного Верховного понтифіка.

Ще вісімдесят п’ять